Бідар і водяник

В одному селі жив старий дід. Він був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?

Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.

— Що ти робиш?

— Мотузку сукаю!

— Навіщо вона тобі?

— Річку зв’язати!

— А нащо тобі її в’язати?

— Щоб додому віднести!

Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька — водяника.

— Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв’язати річку й віднести її до себе додому!

— Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!

Бісеня знову виринуло з води:

— Гей, ходи-но сюди!

— Що тобі ще треба?

— Забереш цю річку, як побореш мене!

— Поборемося, як прийдеш до мене в село!

— Прийду!

Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.

— Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.

Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.

Прибігло перелякане бісеня до свого батька.

— Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з’являється, дерева в лісі хиляться з ляку.

— То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!

У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.

— Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?

— Аби міцніша була!

— Навіщо тобі міцна мотузка?

— Щоб не порвалася, коли нестиму річку!

— Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!

— Кидай спершу ти, а тоді я!

Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку. Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.

— Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!

Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:

— Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!

— Справді? — запитав старий водяник.

— Атож. Йому залишилося тільки зв’язати річку.

— Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!

Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.

— Гей, нащо ти в’яжеш річку?

— Понесу її додому! —відповів чоловік.

— Але ж вона наша! — каже старий водяник.— Що ж ми, зостанемося без домівки?

— Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть! А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!

Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.

— Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!

— Що таке торба золота! Ще й нести її треба.

— Дам тобі дві торби і сам однесу! — обіцяє водяник.

— Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.

Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.

Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.

Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу.

Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови.

— Нащо ти мене міряєш? — питається водяник.

— Дах- моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.

Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up