Біда вчить

В одного чоловіка було двоє синів. Щоразу, як їхав до лісу по дрова, батько із собою брав котрогось із хлопців. Нарешті надумав він послати самих дітей до лісу.

— Поїдете, діти, самі по дрова, а я лишуся вдома.

— Гаразд, тату,— відповіли сини,— але що нам робити, коли віз обламається?

— А покличте біду, вона прийде й полагодить воза,— сказав батько.

От поїхали сини до лісу, швидко набрали дров, склали на воза й рушили додому. А на півдорозі обламалися. І почали хлопці що було духу кликати біду:

— Бідо! Бідо! А йди воза полагодь!

Кликали, кликали — все дарма. Вже й смеркло, а біда не йде. От менший брат і каже:

— Брате, мабуть, проклята біда так і не прийде. Давай краще самі полагодимо, як зуміємо.

А старший відповідає:

— Може, вона десь далеко в лісі й не чула, як ми кликали її? Ану ж гукнемо ще раз.

Гукали, гукали, а біди як нема, так і нема. І знову менший брат каже:

— Поки чекатимемо, зовсім споночіє, брате. Біда, певне, знає, чиї вози лагодити.

Взяли хлопці сокиру й тесло, поправили в одному місці, в другому,— як зуміли, так і полагодили воза.

А коли повернулися додому, батько запитав:

— Ну, як доїхали, діти?

І сини розповіли:

— Ой, тату, на півдорозі ми обламалися. Кликали, кликали ту кляту біду, аж горла понадсаджували, а вона мов крізь землю провалилася. Взяли ми сокиру та тесло й самі полагодили, як зуміли.

— Е, сину! — мовив батько,— ото й була біда. Ви її кликали, а вона була коло вас. Нікому було полагодити воза, і ви самі полагодили. Це, як кажуть, біда зробила. Бо скільки ж я буду їздити з вами та лагодити вам воза?


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up