Народилося якось у лісі зайченя. Та таке вже боязке, що страх. Трісне де гілочка, чи пташка змахне крильми, чи сніг упаде з дерева—воно аж затруситься від ляку й заплаче.

Таким боягузом було те зайченя не тільки у перший та другий день свого життя, а й тиждень і цілий рік. Та ось зайченя виросло й набралося сміливості.

— Я нікого не боюся! — викрикне зайченя та як гайне, та як гайне по лісу.

— Що?! Ти, хвалько, навіть вовка не боїшся?— недовірливо запитав старший заєць.

— Ані вовка, ні лисиці, давіть ведмедя не боюсь! — відповів хвалько.

Дивувалися зайці з такої хоробрості свого товариша.

Щоб іще дужче вразити приятелів своєю сміливістю, заєць вигукнув:

— От зустріну вовка і з’їм його!

— Ох і дурний ти! — відповів на це один заєць.

У цей час по лісу никав голодний вовк. Він дуже стомився і вже не думав про велику здобич, а був би радий, коли б йому трапилося хоч зайченя. І раптом вовк почув заячий галас. Вовк зупинився, принюхався і став тихенько скрадатися до зайців. Підійшовши ближче, вовк почув, що зайці глузують з нього. А один заєць галасував найдужче.

«Ну, постривай, зараз я тобі покажу, хвалько!» — подумав вовк і став придивлятися, котрий це так вихваляється своїм геройством.

А хвальковитий заєць так розходився, що вискочив на пеньок і закричав:

— Слухайте, гей ви, боягузи, слухайте, зараз я покажу вам щось дуже цікаве… Я… Я…

І в цей час хвалько побачив вовка. У зайця дух перехопило, він не міг і слова вимовити. З переляку заєць, немов м’яч, як бухнеться вовкові на голову, а тоді схопився і щодуху навтікача.

Довго біг хвалько не озираючись, геть знесилів, але не перепочивав, усе боявся, що вовк дожене його і з’їсть.

Нарешті бідолаха так ослаб, що вже й ноги підломились. Заєць, заплющивши очі, впав під куші Лежить і дивується, чому вовк його не їсть.

А вовк у той час, коли заєць м’ячем скотився йому на голову, подумав, що це хтось пальнув по ньому з рушниці, і собі дременув від зайців щодуху.

Бачить заєць, ніхто його не чіпає, — потроху прийшов до тями, посміливішав, виліз з-під куща та як закричить:

— Ага, я ж казав, що й вовка не боюсь!

Повірили йому зайці й закивали на знак згоди головами.