Жучок

Було чи не було… Жив собі жучок. Жив він у своїй хатці—щілині в старій стіні. З раннього ранку до пізнього вечора сидів самотньо жучок у себе вдома й нудьгував.

«Доки сидіти в самотині? — якось сказав сам собі жучок.— Краще піду та пошукаю собі друга, будемо разом з ним жити. Ото й стане мені веселіше».

З цими думками жучок виповз із своєї хатки й поліз по каміннях та груддях, по травах та чагарниках шукати собі вірного друга. Невдовзі назустріч йому вистрибнула жаба.

— Гей, жучок, куди це ти мандруєш? — заквакала вона.

— Скучно мені самому сидіти вдома, — відповів жучок, — ото й шукаю собі друга.

— Слухай, жучок, нумо разом дружити! — запропонувала жаба, — Зі мною тобі ніколи не буде скучно. Як заведу я своєї жаб’ячої пісні, де й подінеться твоя журба!

— Гаразд, я згоден! Але спершу скажи мені: що ти зробиш зі мною, якщо, бува, коли-небудь розгніваєшся на мене? — запитав жучок.

— О, коли я розсерджусь, — сказала жаба, коли-небудь чогось розсердишся, то що тоді зробиш зі мною?

— А що я можу тобі зробити? — усміхнулося мишеня.— Та хоч як я розсерджуся, то тільки торкну тебе хвостиком, і годі.

радісно заспівав жучок.

Мишеня з пошаною привело жучка до своєї хати, і стали вони разом жити й дружити.

Кожного дня мишеня йшло з дому і поверталося зі смачними харчами.

Почувши ці слова, жучок відчиняв двері, брав у мишеняти харчі й готував смачний обід. Після обіду вони сідали рядочком і вели дружню розмову.

Якось у мишачого царя був банкет. Мишеня теж запросили на цей банкет. Та воно не схотіло залишати вдома свого друга і вирушило до царя

з жучком.

— Тю, гляньте на це мишеня! — закричали миші- багачі, які сиділи на почесних місцях.— Воно забуло нас усіх і дружить із якимсь бридким жучком!

— І де воно знайшло собі такого гарного друга? — сміялися миші-бідняки, що сиділи на порозі.

— Ой, бідне мишеня! — встряла в розмову й принцеса.— Само таке гарненьке, а дружить з таким бридким жуком.

Принцеса заздрила двом друзям. Вона зненавиділа жучка й задумала знищити його.

Якось мишеня пішло по здобич, жучок залишився вдома сам. Довідалась про це принцеса, розпекла до червоного щипці, якими беруть жар, підійшла до дверей і заспівала голосом мишеняти:

Жучок подумав, що це мишеня, й побіг відчиняти двері. Та тільки-но він відчинив двері, як принцеса вдарила його по голові розпеченими щипцями. Жучок знепритомнів і впав на землю. Принцеса схопила його за ноги, потягла до струмка і вкинула У воду.

Течія понесла жучка вниз. Через деякий час жучок опритомнів і розплющив очі. Бачить: по вулиці на баскім коні скаче мурашка. Жучок звернувся до неї з проханням:

Почувши жалібний стогін жучка, мурашка кинулася на розшуки мишеняти. Знайшла його і про все розповіла.

Мишеня щодуху побігло до струмка, побачило там свого друга і простягло йому свою лапку. Але жучкові було так гірко, що він не взяв його лапки. Тоді мишеня у великому розпачі заплакало і промовило крізь сльози:

Але й це не могло заспокоїти жучка, і він з прикрістю відповів:

Мишеня витягло з води жучка, приголубило і понесло додому. А вдома стало лікувати свого вірного друга різними цілющими травами.

Скоро жучок одужав, і зажили вони з мишеням ще дружніше. З того часу мишеня поклялося більш ніколи не ходити в гості до мишачого царя.