Жила собі лисиця. Все життя вона крала по селах кури. А коли на старості знесиліла й не могла красти курей, то стала хитрувати.
Якось, уставши раненько, лисиця взяла палицю й подалася в село. У селі на тину сидів півень і кукурікав—будив людей. Побачивши лисицю, півень сказав:
— Ку-ку-рі-ку! Ох і хитрюща ж ти! На палицю опирається, наче зовсім старою стала. Хоче одурити когось і з’їсти!
— Гей, півню, не кажи такого, — відгукнулася лисиця.— Я справді старою стала й зареклась більше нікого не кривдити. У мене вдома такий гарний садок, немов квітник, і повно там винограду та різних фруктів! А просо й пшениця вже на землю осипаються. Чого мені ще треба?!
— Ти правду кажеш, лисице? — запитав півень.
— Авжеж правду, — відповіла лисиця,—чи ж я на старості брехати буду?
Півень подумав-подумав та й каже:
— Ой лисичко, а чи не візьмеш ти мене в свій садок? Хай я трохи прогуляюсь та пшениці наїмся.
— А чого не взяти? Ходімо! — запросила лисиця.
І півень з лисицею попрямували далі. Аж ось назустріч їм виходить курка.
— Ко-ко-ко! — закричала вона, побачивши лисицю, і чимдуж злетіла на дерево.— Ач, бісова лисиця, одурила півня та й веде собі на обід.
Лисиця промовчала, а півень відповідає:
— Гей, курко, не кажи такого. Лисиця справді постаріла і зареклась більше нікого не кривдити. У неї вдома гарний садок, як квітник, і повно там винограду та різних фруктів. А просо й пшениця аж на землю осипаються. Ось ми і йдемо в той садок.
— Чи він правду каже, лисице? — запитала курка, почувши за просо та пшеницю.
— Авжеж правду! — відповіла лисиця.— Невже ти не віриш своєму родичеві — півню?!
Курка трохи подумала, тоді й каже:
— Візьміть і мене з собою. Я теж хочу прогулятись і наїстися проса та пшениці.
— Ходімо, — відповіли лисиця з півнем.
Рушили далі утрьох.
Тут перед ними випурхнула перепілка. Сіла на вершечок пагорба та й каже:
— От бісова лисиця, одурила півня та курку й веде собі на обід.
Лисиця та півень промовчали, а курка відповіла:
— Е, не кажи так, перепілко. Лисиця справді постаріла і зареклась більше нікого не кривдити. У неї вдома гарний садок, як квітник, і повно там винограду та різних фруктів. А просо й пшениця аж на землю осипаються. Оце ми туди йдемо.
— Гей, лисице, чи правда це? — запитала перепілка.
— Авжеж правда! Чи ти не віриш своїм приятелям? — відповіла лисиця.
Подумавши, перепілка запитала:
— Може, візьмете й мене з собою? Я хочу прогулятися трохи і попоїсти проса та пшениці.
— Чому не візьмемо, ходімо! — відповіли лисиця, півень та курка.
Всі четверо пішли далі. Довгенько вони йшли, аж раптом лисиця стала просити:
— Ой друзі, я дуже втомилась. Недалеко звідси у мене є одна хатка. Ходімо там трохи перепочинемо та й рушимо далі.
Півень, курка та перепілка погодились і пішли слідом за лисицею.
Лисиця привела їх до печери.
— Ну, ласкаво прошу, шановні гості, заходьте! — запросила лисиця.
— Ні, спочатку ви заходьте, ви ж старша за нас, — сказав півень.
— Е, ні! — відповіла лисиця.— Я хазяйка, а ви гості, тож ви перші і заходьте.
Півень, курка та перепілка зайшли в печеру, а лисиця сіла на порозі й каже:
— Ану, півнику, розкажи що-небудь, а ми послухаємо!
— Я нічого не знаю, ви розкажіть, ви ж більше прожили на світі — то бачили й знаєте більше од мене, — відповів півень.
— А якщо ти нічого не знаєш, — сказала лисиця, — то чому тоді щоранку співаєш і будиш людей? За це ти заслуговуєш смертної кари.
Згодом лисиця звернулась до курки:
— Гей, курко, а тепер ти розкажи нам що-небудь.
— Що вам розказати, я нічого не знаю, — затремтівши від страху, пробелькотіла курка, — ви розкажіть, ви ж мудріша за нас.
— А якщо нічого не можеш розказати, то чому, як знесешся, кудкудачеш і своїм криком глушиш людей? Ти теж заслуговуєш смертної кари.
Потім лисиця звернулась до перепілки:
— А ти, перепілко, винна в тому, що пурхаєш під ногами і лякаєш усіх!
— Е, ні, — сказала перепілка, — цього позову я не приймаю. У мене є два свідки, які підтвердять, що правда на моєму боці!
Лисиця подумала, що коли перепілка приведе з собою ще двох, то у неї буде п’ятеро полонених і стане харчу на два-три дні.
— Гаразд, приводь своїх свідків, — сказала вона й відпустила перепілку.
Перепілка випурхнула з печери й полетіла до лісу, де ходив у пошуках дичини мисливець з гончим псом. Перепілка підлетіла до собаки й сіла недалеко від нього. Тільки-но собака хотів схопити її, як вона перелетіла на інше місце.
Собака побіг за перепілкою, та вона знову відлетіла й сіла трохи далі.
Так перепілка привела собаку до лисиччиної печери. Собака почув нюхом, що в печері хтось є. Він зайшов туди і побачив лисицю та її полонених.
— Ось мій свідок! — вигукнула радісно перепілка, залітаючи в печеру слідом за собакою.
— Спасибі, перепілочко, що звільнила нас, — подякували півень та курка, виходячи з печери, і подалися в село.
А собака кинувся на лисицю…
