Біля палацу одного царя був великий ринок. З цілого царства приходив сюди люд продавати худобу. Якось один старий привів вола. Такий той віл був гарний, що навколо нього зразу ж з’юрмилися покупці.
— Гарний у тебе віл, діду. Скільки просиш за нього? — запитав хтось.
— Ліве око царя, синку,— відповів старий.
Усі здивувалися. Як сміє цей дід таке казати! Почує цар — відітне йому голову. Згодом хтось іще поцікавився, скільки коштує віл. Старий знову відповів: ліве око царя. Слова ці поширилися по всьому ринку.
Почув про того старого й сам цар. Зразу ж наказав привести його в палац. Коли старого привели, цар запитав:
— Діду, навіщо тобі моє ліве око? Чому ти просиш його за такого гарного вола?
— Даруй мені, володарю,— сказав старий,— я і сам не знаю. Є в мене донька. Чого вона тільки зажадає, я ні в чому не можу їй відмовити. Оце вона й напутила мене просити за вола цареве око.
Цар відпустив старого й наказав привести до нього дівчину. Того ж дня її привели до нього.
— Навіщо ти сказала своєму батькові просити за вола моє ліве око?
— Хотіла тебе бачити,— відповіла та.— А то б ти мене не покликав.
— А навіщо я тобі здався?
— Аби сказати тобі, що про тебе думає народ.
— Послухаю!..
— Тільки за умови, що ти не розгніваєшся на мене,— сказала дівчина. Цар погодився.
— Народ каже: ліве око цареві не потрібне.
— А чого ж це так, дівчино?
— Бо коли до тебе приходять люди судитися чи в яких інших справах, ти ставиш заможних по праву руч, а бідарів — по ліву і завжди вигороджуєш багатих. Тож народ і каже, що ліве око в тебе не бачить.
Цар обурився й наказав кинути дівчину до в’язниці. Та наступного дня передумав, захотів перевірити, чи справді ця дівчина така розумна. Наказав знову привести її.
— Коли ти, дівчино, так багато знаєш, то скажи мені: яке завбільшки моє багатство? — запитав цар.
— Я відповім тобі, як пообіцяєш, що кілька днів коритимешся мені.
— Але як ти відповіси неправильно, я одрубаю тобі голову.
— Все твоє багатство варте однієї курки,— сказала дівчина.
— Негайно закатуйте її! Вона глумиться з мене! — розкричався цар.
— Накажеш катувати мене через тиждень, а зараз я наказую, царю великий,— мовила дівчина й звеліла посадовити царя у в’язницю й не давати йому ніякої їжі.
За тиждень вона прийшла до нього у в’язницю й піднесла до віконця смажену курку. Цар хотів був схопити ту курку, та дівчина не дала.
— Скільки ти даси за неї? — спитала вона.
— Все золото, яке в мене є.
— Мало,— відповіла дівчина.
— Все моє багатство!
— А хіба я тобі не казала, що все твоє багатство варте однієї курки? І дівчина випустила царя. Той побачив, яка вона розумна, і залишив її при палаці, щоб допомагала йому порадою.
