Дівчина і місяць

Бурятська казка

Була колись дівчина-сирота. Люта мачуха цілісінький день лаяла її, ганяла, передихнути не давала. Тільки й чула сирітка:

— Ану, біжи туди! Ану, зроби оце!

І так з раннього ранку до пізнього вечора.

Якось послала мачуха бідну сирітку на річку по воду. Прийшла дівчина до річки, набрала повні відра й пішла назад.

А сили в неї немає. Ступить крок, поставить повні відра на землю й стоїть… Довго додому йшла.

А мачуха бігає по юрті, лютує:

— Де ж вона ділася? Чом так довго не вертається? Нарешті вибігла з юрти, побачила вдалині сироту й ну галасувати й лаятись!

— А щоб тебе сонце й місяць ухопили та до себе забрали!

Ледве гукнула це — з неба справді стали спускатися сонце й місяць. Побачила їх дівчина, страшенно злякалася й схопилася рукою за кущ верболозу.

Аж тут коло неї опинилися сонце й місяць. Сонце хотіло було забрати дівчину до себе, але місяць каже йому:

— Ти по небу вдень мандруєш, а я вночі. Мені самому так сумно й нудно… Віддай дівчину мені!

— Твоя правда! — каже сонце.— Тут і сперечатися нема чого… Бери дівчину!

Зрадів місяць, підхопив дівчину-сироту разом з коромислом, відрами й кущем верболозу й злетів високо-високо.

І досі, як глянеш на місяць, побачиш на ньому дівчину з відрами й коромислом. Стоїть і тримається рукою за кущ.

Переклад: М. Пригара

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up