Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха

Бурятська казка

Жили колись брат і сестра. Брата звали Гар’юлай-мерген, а сестру — Агу-ногон-абаха. Жили вони у мирі й злагоді. У добрі й достатку. Був у них високий, аж до неба, чотирикутний палац. На зелених луках паслися великі отари овець і табуни коней.

Якось Гар’юлай-мерген каже сестрі:

— Набридло мені дома сидіти! Набридло їсти яловичину й баранину, хочу покуштувати м’яса диких звірів. Поїду на полювання!

— Їдь, брате,— відповідає Агу-ногон-абаха.

Засурмив Гар’юлай-мерген в ріг, почав кликати свого рудого коника. Почув кінь голос хазяїна, прибіг, став коло срібної конов’язі і заіржав сріблясто-дзвінким голосом.

Гар’юлай-мерген вийшов із палацу, загнуздав рудого коника срібною уздечкою і прив’язав його червоним шовковим поводом до срібної конов’язі. Потім приніс шовковий пітник, срібне сідло, осідлав коня і став готуватися в дорогу, надів на себе сагайдак із чистого срібла, узяв лук і стріли та й каже сестрі: «Я вирушаю в дорогу, сестро!» Агу-ногон-абаха поставила на стіл смачні наїдки й напої і почала пригощати брата.

Гар’юлай-мерген наївся досхочу, попрощався з сестрою, скочив на рудого коника і поїхав на полювання в гори.

Два дні Гар’юлай-мерген блукав у горах, але не вполював жодного звіра. А на третій день він зустрівся з семиголовим ненажерливим мангатхаєм.

— Глянь, хто це позаду тебе? — спитав мангатхай,— Твоя душа чи душа твого коня?

Озирнувся Гар’юлай-мерген, а мангатхай підскочив до юнака і проковтнув його. Виплюнув одяг, сагайдак зі стрілами, лук і пішов. Тоді коник Гар’юлай-мерген а схопив одяг свого хазяїна, сагайдак, лук та й навскач. Кинувся мангатхай наздоганяти коника, та не догнав.

Прибіг коник до палацу і заіржав сріблясто-дзвінким голосом.

Почула Агу-ногон-абаха голос коня, вибігла до нього і розпитує, що сталося з братом. Рудий кінь розповів їй усе.

Агу-ногон-абаха повернулася в палац і довго плакала, а потім переодяглася в братову одежу, оперезалася його ременем, приторочила сагайдак зі стрілами, узяла лук, сіла на рудого коника і поскакала в гори шукати мангатхая.

А мангатхай все ще скакав на коні в горах і полював на звірів.

Зустріла його Агу-ногон-абаха і вигукнула:

— Гей, хто це позад тебе, подивись! Твоя душа чи душа твого коня?

Мангатхай озирнувся. Агу-ногон-абаха швидко натягла лук і пустила стрілу. Мангатхай завив страшним голосом, впав з коня неживий. Кінь його хотів утекти, але Агу-ногон-абаха схопила його за вуздечку.

Тоді рудий коник каже їй:

— Розріж великий палець правої руки мангатхая — там ти знайдеш кістки твого брата!

Агу-ногон-абаха дала своєму коневі поводи кудлатого коня мангатхая і сказала:

— Міцніше тримай їх зубами,— а сама розрізала великий палець на правій руці мангатхая і знайшла кістки свого брата Гар’юлай-мергена.

Агу-ногон-абаха загорнула їх в чорну шовкову хустку. Потім вона вбила кудлатого коня і спалила його разом з мангатхаєм на вогнищі, а попіл розвіяла на всі сторони, щоб люди більше не знали від них лиха.

Приїхала Агу-ногон-абаха додому, поклала братові кістки на стіл і поскакала на коні до трьох джерел. Набрала вона у глек води, в десяти тайгах нарвала вересу, в шістдесяти тайгах набрала смерекової кори. Верес і смерекову кору вона поклала у воду з трьох джерел і цією водою обмила кістки брата і загорнула їх у шовк.

Під’їхала Агу-ногон-абаха до гори Ангай, принесла їй в жертву кобилицю і почала благати:

— Розкрийся, горо Ангай, прийми кістки мого брата Гар’юлай-мергена!

Гора Ангай розкрилась і прийняла жертву. Повернулася Агу-ногон-абаха додому, відпустила рудого коника і почала оплакувати Гар’юлай-мергена. «Залишилася я сама! Втратила єдиного брата, хто ж тепер буде моїм порадником і заступником?»

Довго плакала Агу-ногон-абаха. Нарешті вона вирішила вирушити в дорогу. Чула вона, що є у Есеге-малана[1] три дочки, які можуть оживляти мертвих.

І Агу-ногон-абаха пішла на таку хитрість.

«Не спустяться на землю дочки Есеге-малана, якщо проситиму їх. Краще приїду до них як жених і висватаю їх, а вони поїдуть зі мною і оживлять мого брата Гар’юлай-мергена. А розгніваються вони на мене за обман — нехай роблять зі мною що хочуть, аби тільки ожив мій брат Гар’юлай-мерген!»

Агу-ногон-абаха вийшла з палацу і засурмила в ріг. Прибіг рудий коник і зупинився біля срібної конов’язі.

Агу-ногон-абаха пішла в палац, одяглася в найошатніший одяг свого брата, а поверх надягла на себе чорний залізний обладунок, оперезалася ременем зі срібним сагайдаком, взяла лук, стріли, срібну люльку, кисет з тютюном — і стала схожа на Гар’юлай-мергена. Ніхто б не подумав, що це дівчина, а не юнак.

Вийшла Агу-ногон-абаха із палацу, скочила на рудого коника і поїхала. І стало серце її мов кремінь — ніщо їй тепер не страшне.

Їде вона, їде, аж бачить: сидить при дорозі жінка, варить чай і переливає його з одного казана в інший.

Рудий коник каже Агу-ногон-абасі:

— Жінка ця пригощатиме тебе чаєм, але ти не пий; у неї погане на думці: хоче отруїти тебе!

Під’їхали вони до жінки, а вона таки справді почала пригощати Агу-ногон-абаху чаєм:

— Ти,— каже,— їдеш у далеку, невідому країну. Там терпітимеш голод і спрагу. Випий чашечку чаю!

Агу-ногон-абаха взяла чашку, але не пила чаю, а виплеснула його на жінку, і жінка та одразу ж упала мертва.

Поїхала дівчина далі, аж бачить — ведмедисько розворушує мурашник.

Кінь і каже їй:

— Невже ми обминатимемо цього ведмедя? Краще візьми його за вуха і відкинь убік!

Агу-ногон-абаха так і зробила. Схопила ведмедя за вуха і відкинула його вбік. Ведмідь заревів і спустив дух.

Їдуть вони далі, аж раптом чують — хтось женеться за ними. Агу-ногон-абаха озирнулася, бачить, що наздоганяє їх мурашиний хан. Вона зупинила коня і чекає.

Мурашиний хан наздогнав її та й каже:

— Ти переміг мого найлютішого ворога. Він їв моїх мурашок і нищив мурашники. Як спіткає тебе якесь лихо чи буде яка пригода в дорозі — гукай мене, я тобі допоможу!

Сказав це мурашиний хан і вирушив назад у свої володіння, а Агу-ногон-абаха поїхала далі.

Незабаром під’їхала вона до високої гори, аж до неба гора. Біля підніжжя її лежало багато людських та кінських кісток. Агу-ногон-абаха злізла з коня, глянула на кістки, бачить: вони довші і товщі, ніж кістки у звичайних людей і коней. Тоді вона гірко заплакала і сказала:

— Тут гинули люди, які були більші і дужчі за мене. Доведеться, мабуть, і мені загинути біля цієї гори і залишити свої кістки…

Рудий коник каже їй:

— Не сумуй! Ось я скочу на вершину цієї гори. Ти лише утримайся і не впади!

І рудий коник поскакав на гору. Скакав він три дні і три ночі, аж поки опинився на самісінькій вершині.

Тут вони знайшли джерело з живою водою. Агу-ногон-абаха злізла з коня, напилася живої води і стала утричі дужча і вродливіша. Напоїла вона коня, і він зробився утричі дужчий і прудкіший.

Потім Агу-ногон-абаха зачерпнула живої води і плеснула її до підніжжя гори, де лежали кістки. Люди і коні враз ожили. Заходилися вони дякувати Агу-ногон-абасі і з радісним гомоном поїхали додому.

Агу-ногон-абаха набрала живої води і поскакала далі.

На дорозі вона побачила трьох спраглих від голоду і втоми юнаків. Вона покропила їх живою водою, і юнаки одразу стали дужими і бадьорими.

Дякують Агу-ногон-абасі та й кажуть:

— Ми — батори-невидимки. Коли хочемо, ніхто нас не побачить. Як тобі треба буде наша допомога, гукни нас, трьох дужих баторів, ми допоможемо тобі!

Агу-ногон-абаха попрощалася з баторами-невидимками і поїхала далі.

Їде вона, коли бачить — на дорозі вмирає жовтий собака.

Дівчина питає:

— Чому ти вмираєш?

А собака відповів їй:

— Коли я йшов сюди, при дорозі сиділа жінка і варила чай. Вона переливала його з одного казана в інший. Жінка покликала мене, дала мені випити чаю, і я отруївся.

Агу-ногон-абаха покропила собаку живою водою, він враз ожив, радісно замахав хвостом:

Як тобі треба буде моя допомога,— каже собака,— крикни: «Гунір-шара-нохой!» Я одразу ж прибіжу і допоможу тобі. Я можу бути невидимкою, і ніхто, крім тебе, не знатиме, що я допомагаю тобі!

Поїхала Агу-ногон-абаха далі і після довгої і стомливої дороги приїхала нарешті до високого палацу Есеге-малана.

Вона прив’язала коня червоним шовковим поводом до срібної конов’язі, біля якої стояли вже два коня, і ввійшла в палац.

Агу-ногон-абаха привіталася до Есеге-малана і каже: «Я приїхав сватати твоїх дочок!»

У Есеге-малана тим часом вже були два юнаки. Вони теж приїхали сватати його дочок.

Есеге-малана запитав Агу-ногон-абаха:

— Як тебе звати і з якої ти країни?

Вона відповіла: «Я приїхав з північної сторони, а звати мене Гар’юлай-мергеном ».

Есеге-малан пригостив усіх трьох женихів, і вони залишилися у нього ночувати, чекаючи, кого з них хазяїн обере собі зятем. Вранці Есеге-малан сказав женихам: «Я хочу побачити, хто з вас дужчий. За найдужчого я і віддам своїх дочок».

Женихи вийшли на вулицю і почали боротися.

Злякалася Агу-ногон-абаха: не знала вона, як борються 6атори, боялася, що під час боротьби ще довідаються, що вона жінка.

А рудий коник каже їй:

— Поклич на допомогу одного з трьох баторів-невидимок!

Так вона і зробила. Не встигла покликати — як ураз невидимо з’явився молодий батор і допоміг їй перемогти в боротьбі її супротивників.

Тоді Есеге-малан сказав:

— Ось за кого я віддам моїх дочок! З-поміж женихів він найдужчий!

Але передусім він захотів порадитися з шаманкою, дізнатися, чи доброму жениху віддає він дочок.

Шаманка поворожила і каже йому:

— І вродливий і дужий цей жених, але не юнак, а дівчина!

Ось за кого хочеш віддати своїх дочок!

Здивувався Есеге-малан і вирішив ще раз випробувати Агу-ногон-абаху. Наказав він женихам стріляти в ціль.

Тоді Агу-ногон-абаха покликала на допомогу другого батора-невидимку, і він допоміг їй. А два інших женихи промахнулися і не влучили в ціль.

Після цього Есеге-малан вирішив подивитися, хто з женихів кращий вершник.

«Якщо це дівчина, а не юнак,— поміркував він,— її кінь прийде останній».

Агу-ногон-абаха пішла до свого рудого коника й каже:

— Що мені тепер робити?

А кінь відповів:

— Покличу жовтого собаку-невидимку Гунір-шара-нохой. Він мені невидимо допоможе! Затримає інших коней!

Собака Гунір-шара-нохой в ту ж мить з’явився на поклик.

Він крутився під ногами у коней інших женихів і цим допоміг рудому конику перегнати їх.

Тоді Есеге-малан сказав:

— Даремно каже наша стара шаманка, що Гар’юлай-мерген не юнак. Невже жінка здатна так скакати на коні?

Але шаманка поворожила і знов каже:

— Це не юнак, а дівчина! Тоді Есеге-малан вигадав ще одну перевірку.

— Є у мене три комори, у кожній сидить ведмідь. Замкнемо всіх трьох женихів в ці комори. Якщо Гар’юлай-мерген дівчина, вона не впорається з ведмедем, і ведмідь здолає її, задушить.

Замкнули всіх трьох женихів в комори з ведмедями і чекають: що буде?

Тоді Агу-ногон-абаха покликала на допомогу третього 6атора-невидимку. Він одразу ж з’явився, підняв стіну комори і підсунув під неї ведмедя, та й ведмедя не стало.

Вранці Агу-ногон-абаха вийшла з комори жива і здорова, а двох інших женихів знайшли мертвими.

Старша дочка Есеге-малана плюнула на женихів і переступила через них. Середульша дочка Есеге-малана теж плюнула і переступила. Менша теж плюнула і переступила — і обидва женихи ожили.

А шаманка своє торочить:

— Есеге-малан хоче віддати своїх дочок за дівчину! За дівчину хоче віддати!

Тоді Есеге-малан вигадав ще одне випробування. Він дав женихам по глеку, в яких було змішане червоне і біле просо, і сказав:

— Переберіть до ранку просо, щоб в одній купці було біле, а в другій червоне.

— Як мені бути? — питає Агу-ногон-абаха свого коня.

Рудий коник каже:

— Поклич на допомогу мурашиного хана, і він допоможе тобі!

Вислухала Агу-ногон-абаха пораду коня, пішла до палацу і сіла поряд з женихами. Есеге-малан наказав принести три глеки з просом і поставити перед ними.

Агу-ногон-абаха нечутно покликала на допомогу мурашиного хана:

— Прийди, мурашиний хане, і допоможи мені!

Він одразу ж з’явився, а з ним і його піддані — сила-силенна мурах. Вони невидимо перебрали просо на дві купки: в одну — біле, в другу — червоне. А два інших женихи не змогли перебрати просо і поїхали додому ні з чим.

— Чи підете ви заміж за славного Гар’юлай-мергена? — спитав Есеге-малан у дочок.

Дочки погодилися. Тоді батько каже їм:

— Візьміть з собою половину мого майна.

Але дочки відповіли:

— Нам не треба твого майна, дай нам лише один срібний ківшик, з його допомогою ми дістанемо будь-які страви і напої!

Справили весілля. Довго і багато бенкетували — тільки на дев’ятий день роз’їхалися гості. Почала і Агу-ногон-абаха збиратися додому.

— Я давно виїхав з дому,— каже вона Есеге-малану,— не знаю, що там діється, чи не украв хто мою худобу. Хто любить батьківщину, той не покине її, хто любить свій дім, той не забуде про рідних.

Есеге-малан погодився і відпустив Агу-ногон-абаху додому і цілих три дні їхав, проводжаючи своїх дочок, потім розпрощався з ними і повернувся додому.

Їде Агу-ногон-абаха до своєї сторони з трьома дочками Есеге-малана. Вдень вони їдуть, а ввечері зупиняються на ночівлю. Дочки Есеге-малана з допомогою срібного ковша готують смачні страви. Поїдять вони, побалакають — і всі лягають спати.

На одному привалі дочки Есеге-малана почали розмовляти між собою:

— Перевірмо Гар’юлай-мергена ще раз! Покладімо йому на груди жарину; коли це дівчина — вона скрикне від болю; а коли юнак — він мовчки скине жарину і знову засне.

Так вони і зробили — поклали жарину на груди Агу-ногон-абасі. Але вона мовчки скинула жарину і знову заснула.

Тоді дочки Есеге-малана кажуть: «Ні, це юнак, а не дівчина! Але чому у нього голос такий схожий на жіночий, чому він такий лагідний і високий!»

Наступної ночі вони вигадали новий іспит.

Спіймали дочки Есеге-малана змію і поклали її на шию Агу-ногон-абасі. Вона спокійно скинула її з себе і знову заснула.

— Ні, це юнак, а не дівчина! — сказали дочки Есеге-малана.

Довго вони їхали і нарешті доїхали до джерела живої води, самі напились і напоїли коней — і стали вони ще вродливішими, а коні їхні стали ще дужчими і прудкішими. Спустилися вони з високої гори і поїхали далі.

Агу-ногон-абаха каже трьом дочкам Есеге-малана:

— Я поїду вперед, щоб дати лад в палаці і зустріти вас як слід. А ви їдьте моїми слідами. Де я намалюю коло, там ночуйте; де зроблю смугу на дорозі, в той бік і йдіть, нікуди не звертайте!

Агу-ногон-абаха поїхала вперед, а дочки Есеге-малана їхали позаду.

Палац стояв на тому самому місці, все було гаразд.

Агу-ногон-абаха оглянула палац і одразу ж поскакала до своїх численних табунів. Там вона спіймала білу кобилицю, взяла її на повід і подалася до гори Ангай.

Вона принесла в жертву горі Ангай білу кобилицю і почала просити її:

— Розкрийся, горо Ангай, щоб я змогла взяти кістки мого брата Гар’юлай-мергена!

Гора Ангай розкрилася! Агу-ногон-абаха взяла кістки свого брата, і гора Ангай закрилася знову.

Агу-ногон-абаха повернулася додому, прив’язала рудого коника до срібної конов’язі і зняла з нього сідло і пітник. Сідло і пітник вона принесла в палац. Шовковий пітник вона постелила праворуч від вогнища, а срібне сідло поклала під голову. На цю постелю вона поклала кістки Гар’юлай-мергена

Потім написала на папері все, що вона зробила. Цей папір вона прив’язала до гриви рудого коника, а сама втекла в ліс, щоб сховатися від розгніваних дочок Есеге-малана.

Агу-ногон-абаха обернулася в зайця, щоб ховатися в дуплах.

Приїхали три дочки Есеге-малана до палацу Гар’юлай-мергена і чекають, коли вийде назустріч їхній чоловік. Чекали, та й не дочекалися. Отож самі зайшли в палац.

Глядь, а праворуч від вогнища лежать кістки, і жодної живої істоти в палаці немає.

Три дочки Есеге-малана кажуть:

— Нас обдурила хитра дівчина! Вона привезла нас до померлого чоловіка, кістки якого лежать тут, поряд з вогнищем!

Тоді дві старші дочки сказали:

— Їдьмо додому! Що нам тут робити?

А молодша каже:

— Як ми поїдемо додому з такої далекої країни? Що скажемо нашому батьку? Чи не краще оживити цю людину, якщо ми можемо оживляти мертвих? А потім побачимо, що нам робити.

Сестри погодилися з нею. Старша сестра тричі переступила через кістки Гар’юлай-мергена і тричі вдарила його чорною шовковою хусткою.

Кістки з’єдналися між собою і вкрилися жилами.

Середульша сестра зробила те ж саме — Гар’юлай-мерген став схожим на сплячу людину.

Три дочки Есеге-малана замилувалися його вродою. Потім молодша сестра тричі переступила через нього і тричі вдарила його чорною шовковою хусткою. Гар’юлай-мерген ожив і підвівся. Пригладив він волосся і сказав:

— Як довго й міцно я спав!

Потім він встав, привітався до сестер і запитав їх, звідки вони і як їх звуть.

Дівчата відповідають йому:

— Ми три дочки Есеге-малана і нещодавно приїхали сюди. Ти був мертвим, і ми тебе оживили.

Але Гар’юлай-мерген не повірив їм. Він вийшов з палацу і бачить — біля стовпа стоїть його рудий коник.

Побачив кінь свого хазяїна і заіржав тоненьким сріблястим голосом. Гар’юлай-мерген підійшов до нього, почав його гладити і раптом намацав у гриві прив’язаний до неї папірець. Прочитав він цей папірець і узнав про все, що зробила його сестра Агу-ногон-абаха.

— Скажи мені, конику, де моя сестра Агу-ногон-абаха? — питає Гар’юлай-мерген.

— Твоя сестра обернулася в зайця і утекла в ліс, щоб сховатися від гніву дочок Есеге-малана.

— їдьмо мерщій шукати Агу-ногон-абаху!

— Почекай трохи,— каже кінь.— Хай поживуть у тебе дочки Есеге-малана, інакше вони образяться і повернуться додому. Я перепочину, та й поїдемо шукати Агу-ногон-абаху.

Три дні прожили у Гар’юлай-мергена дочки Есеге-малана, а рудий коник відпочивав на волі.

На четвертий день Гар’юлаймерген вирушив шукати Агу-ногон-абаху.

Цілий день він їздив, скрізь шукав її і не знайшов. Сумний повернувся додому Гар’юлай-мерген.

— Де ти був і чому такий невеселий? — питають його дочки Есеге-малана.

— На полюванні, але нічого не вполював,— відповів їм Гар’юлай-мерген.

Наступного дня він знову поїхав в ліс. Знову цілий день шукав і не знайшов Агу-ногон-абаху.

Сумний повернувся він додому, і знову сказав дочкам Есегемалана, що їздив у ліс і нічого не вполював.

На третій день Гар’юлай-мерген рано-вранці вирушив у ліс.

Під кожен кущ, під кожен корінь заглядав, чи нема де його любої сестри?..

Раптом бачить — під деревом лежить зайчик, лежить і дрімає.

Рудий коник каже:

— Дивись, це сестра твоя Агу-ногон-абаха! Гар’юлай-мерген зліз з коня, підкрався до зайчика і схопив його. Зайчик спочатку пручався, але вирватись не міг і нарешті обернувся в дівчину Агу-ногон-абаху.

Довго розмовляли брат з сестрою. Все розповіла йому Агуногон-абаха: як знайшла його кістки в пальці мангатхая, як привезла дочок Есеге-малана…

Але їхати додому вона не хотіла, бо боялась трьох дочок Есеге-малана.

— Я розповім їм усе, і вони полюблять тебе! — сказав Гар’юлай-мерген.

Коли вони повернулися до палацу, дочки Есеге-малана одразу ж впізнали Агу-ногон-абаху і сказали:

— Ось хто під личиною жениха приїжджав до нас! Правду казала стара шаманка, що батько віддає нас за дівчину!

Але, коли дочки Есеге-малана довідалися про все, що було, вони помирилися з відважною Агу-ногон-абахою і полюбили її. Гар’юлай-мерген женився на одній з дочок Есеге-малана, а для Агу-ногон-абахи побудував новий палац, поряд зі своїм.

Дочки Есеге-малана подарували Агу-ногон-абасі чарівний срібний ківшик, який давав будь-яку страву, будь-який напій. І зажили вони всі у мирі й щасті.

 

[1] Есеге-малана — бог бурятської міфології.

Перекладач: В. Морозова

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up