Потрапила якось миша в капкан. Бачить, іде лісом лев. Благає миша лева:
— Послухай, леве, допоможи мені. Може, і я тобі в пригоді стану.
— Не знаю, чи згодишся ти мені, дурненька мишо. Та нехай, допоможу тобі,— погодився лев.
Подякувала миша левові, а потім і каже:
— Якщо спіткає тебе лихо, поклич мене.
Сказала та й побігла додому.
Минає деякий час. Потрапляє лев у капкан і кличе на допомогу свою знайому:
— Мишо, мишо, допоможи, як обіцяла!
Прибігла миша, покликала своїх родичів. Усі разом і допомогли левові визволитися з капкана. Цього разу подякував лев миші, а потім каже:
— Давай, мишо, товаришувати. Разом жити.
— Гаразд,— погодилася миша.
— Залазь мені в ухо,— каже лев.
Залізла миша у вухо леву, і попрямували друзі лісом. Аж чують, хтось гупає з-під землі.
— Постривай,— каже миша,— Хтось гупає.
Почали лев з мишею рити землю і викопали живу людину.
Стали розпитувати, як вона опинилася під землею. Відповідає людина:
— Злий хан звелів закопати мене в землю живцем.
— Ну що ж, якщо ми тебе врятували, залишайся з нами,— кажуть лев і миша.
Наступного дня запитує миша друзів:
— Як ми далі житимемо? Нічого у нас немає — ні житла, ні їжі. Слухайте мене уважно. За горою живе хан, у нього є чарівний камінь. Ми мусимо заволодіти тим каменем.
— Але як ми переліземо через ту гору? — запитує людина.
— Вилазь мені на спину, а ти, мишо, лізь у вухо,— каже друзям лев.
От перебралися вони на той бік гори. Вночі побігла миша до ханської юрти. А хан був дуже хитрий. Він сховав свій чарівний камінь у золоту кулю і посадив величезного кота стерегти його. Побачила миша кота й мерщій назад. Рано-вранці знову миша побігла до ханської юрти. Цього разу вирішила вона перехитрити хана. «Прогризу дірку в ханській одежі, а далі побачимо»,— вирішила вона.
Наступного дня лається ханова дружина:
— От капосна миша! Зіпсувала всю одежу!
Вирішив хан спіймати мишу. Прив’язав кота до своєї ноги й ліг спати.
Пізно вночі миша тихесенько влізла в юрту, відчинила золоту кулю і дістала чарівний камінь. Побігла до друзів і віддала камінь людині. Людина поклала чарівний камінь собі в рот, а сама видряпалася леву на спину. Миша, як завжди, примостилася у лев’ячому вусі, і лев рушив додому. Домовилися друзі дорогою не розмовляти, щоб людина не загубила чарівний камінь. Миша тим часом притомилась і задрімала. Вийшов лев на берег річки, а сам буркотить: «Бідолаха я, бідолаха! Один у мене на спині сидить, друга у вухо влізла». Але ніхто йому не відповів. Розсердився лев:
— Ви ще і розмовляти зі мною не хочете? Ось візьму і скину вас у воду.
Злякалася людина й каже лагідно леву:
— Напевно, леве, ти дуже знесилився. Відпочинь.
А камінь з рота і вислизнув.
На другому березі річки запитує миша людину:
— Де чарівний камінь?
— Загубила,— відповідає людина.
Почала миша сварити людину, а потім і каже:
— Ну, гаразд. Ще раз допоможу вам. Чекайте на мене он на тій горі.
Повернулася миша на берег і як заголосить. Вийшов з води водяний хан і питає мишу:
— Чого ти репетуєш, мишо?
Спати нам не даєш.
— Як же мені не голосити,— відповідає йому миша.— Небесний хан вирішив згубити вас.
Шкода мені вас, от і плачу. Небесний хан дуже полюбляє кругле каміння. Загинуть риби, і великі, і маленькі, ні за що, ні про що. То нехай твої слуги витягнуть на берег усе, що знайдуть на дні. Може, тоді він відмовиться від свого наміру.
Послухав переляканий водяний хан мишу і зробив усе так, як вона порадила. Як побачила миша чарівний камінь, схопила його і побігла до друзів.
Прибігла на гору, де чекали на неї лев і людина. Полягали вони спати, а вранці прокинулися у великому гарному палаці, біля палацу пасуться вівці, мукають корови. Вже й сніданок готовий чекає на них.
Радіють лев, миша і людина.
Тим часом проходив повз палац чоловік. Запитує їх:
— Як це ви розбагатіли? Розкажіть.
— А ми відібрали чарівний камінь у злого хана. Таким чином і розбагатіли.
— Продайте мені цей камінь. Адже ви вже багаті,— почав умовляти їх перехожий.
— Справді, чого б не продати. Адже в нас усе є: і домівка, і вівці, і корови.
Почула миша й каже:
— Ні, ніяк не можна нам продавати чарівний камінь!
Лев і людина подумали: «Що ця дурна миша тямить»? Взяли й продали чарівний камінь тому чоловікові.
Прокинулися вони вранці і нічого не знайшли — ні вівців, ні палацу, ні корів.
— Не буду я більше з вами товаришувати. Не послухалися мене. Гадали, що не дізнаюся. Піду я від вас,— сказала миша й пішла собі геть.
