Сніг і заєць

Бурятська казка

І чого це в мене голова 6олить? — скаржився сніг зайцю.

— Весна настала, ти починаєш танути. Отож у тебе і болить голова,— каже йому заєць.

Шкода стало зайцю снігу. Гірко заплакав він.

— Ой, як мені шкода, що ти танеш. Я по тобі взимку бігав, ямку собі розгрібав — від вовка, лиса, ворона та яструба ховався. Як же я тепер без тебе житиму? Кожен мене, біленького, побачить і задзьобає.

Став заєць весну просити, щоб вона не чіпала сніг. А тим часом сонце пригріває. Сніг швидко тане, струмки шумлять, і весна не чує зайчика. Нарешті почула весна зайчикове прохання й каже:

— Не в силі я зупинити танення снігу. Краще я твій білий кожушок поміняю на сірий. Ти улітку зможеш сховатися в сухому листі, кущах, траві. Ніхто тебе не знайде.

Зрадів заєць, подякував весні й побіг додому. Відтоді щороку заєць міняє свій зимовий білий кожушок на весняний сірий.

Перекладач: В. Морозова

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up