У одного багатого чоловіка був єдиний син. Батько дуже любив його і наказував дружині:
— Добре дивись за хлопчиком, щоб виріс він сильним і міцним та під старість допомагав нам!
Коли синочкові минув сьомий рік, став він дуже багато їсти і все проїв. Ледве дочекалися, поки виповнилося йому чотирнадцять років і послали його в люди.
Приходить він на один хутір, а вдома тільки господиня. Він запитує, чи не потрібен працівник.
— Почекай господаря, — відповідає господиня. — Він напевно візьме тебе.
Дала йому хліба. Юра тут же з’їв його.
Ось повернувся додому господар. Хлопець одразу йому сподобався. «Хороший працівник буде». Запитав його, скільки хоче за рік. А малий у відповідь:
— Платити мені не треба, тільки харчі — скільки з’їм і одяг — скільки зношу.
Як дізналися про це сусіди, всі зійшлися до того чоловіка, щоб подивитися на наймита, який грошей за роботу не просить. А наймит каже:
— Я буду працювати за харчі і за одежу, а коли стану йти від вас, дам вам три потиличника.
Чоловік не погоджується:
— Краще заплатити грошима, ніж запотиличники від тебе отримувати.
Але сусіди кажуть:
— Погоджуйся, нічого з тобою від трьох запотиличників не стане.
Чоловік погодився і наймит залишився у нього працювати.
Ось одного разу приходить від графа наказ — їхати на панщину, підвозити до замку дерева з лісу. Дерева були такі величезні, що жоден селянин того села не міг їх вивезти, а за це був призначений великий штраф. Батрак встав рано і пішов годувати коней, а господиня приготувала йому сніданок — замісила міру борошна, напекла хліба, зварила багато картоплі і спорядила Юру в дорогу.
Ось приїхав він у ліс, всі чоловіки вже там, але ніхто не може звалити дерево на дорогу. Батрак і каже:
— А ну, господарю, дайте дорогу! Підійшов до найбільшого дерева, рубонув його сокирою, вхопив і звалив на дорогу. Хльоснув коней, а вони цю махину й з місця не можуть зрушити. Юра однією рукою підпер стовбур і коні легко відвезли віз.
А жінки стоять, дивляться, хто першим з лісу повернеться. Бачать: Юра останнім проїхав, а першим виїжджає. Привіз Юра дерево графині; графиня дала йому сто дукатів і сказала: «Це тобі на горілку, синку, а за платою нехай прийде господар». Як приїхав малий додому, зараз віддав гроші господареві на зерно, щоб було з чого хліб пекти. А чоловік радий був би від Юри позбутися, та запотиличників боїться.
Послав він його в ліс по дрова, а господині велів обіду не готувати.
Батрак приїжджає додому, господиня плаче: ключі-де в колодязь впустила. Колодязь був глибокий-глибокий, але Юрі все дарма. Стрибнув туди, а господар заздалегідь набрав каміння, коли спустився Юра в колодязь, покликав чоловіків. Стали вони кидати в Юру камінням. А той кричить з колодязя:
— Господарю! На мене пісок сиплеться! Відженіть курей!
Чоловік злякався, велів сусідам розійтися. Батрак ключів не знайшов, виліз з колодязя, натиснув рукою на двері комори і відразу відкрив її. Взялися готувати обід як ні в чому не бувало.
Після обіду господар звелів Юрі накласти віз жита і відвезти його на млин. А на цей млин ніхто не їздив, там нечиста сила водилася.
Батрак відправився. Приїжджає на млин, а чорти відразу до нього:
— Ти звідки взявся? А ну покажи свою силу!
Хотів було Юра нести зерно, а чорти кажуть:
— Навіщо тобі самому? Це наші підмайстри зроблять. Бачиш скриню, в ній сто пудів червонців — піднімеш її, твої будуть!
А наймит на це:
— Підніми спершу ти, а я подивлюся!
Нечистий підняв скриню на три вершка, а наймит на пів аршина. Нечистий і каже:
— Це ще не все. Тепер підкинь вгору млинове жорно. А наймит йому:
— Підкинь спершу ти — хочу подивитися, твоя сила яка!
Нечистий підкинув. Жорно впало через п’ять хвилин. Батрак підкинув — півгодини чекали, поки на землю повернулося.
А борошно йому вже намолоте, на віз укладено і скриня з грошима — там же.
Ось під’їжджає Юра до будинку, а хазяйська донька кричить:
— Батрак з млина повертається! Його і чорти брати не хочуть!
Батрак приїхав додому і каже:
— Господарю, ось вам гроші на хліб і на всякі ваші потреби!
Прибрали борошно і гроші в комору. Господар наказує дружині:
— Жінко! Давай йому їсти скільки хоче, грошей у нас вистачить!
Ось і другий раз послали наймита на млин і знову там Юра свою силу показав. Підкидав і підкидав жорно, поки не підкинув так високо, що дві години чекали, а жорно так і не повернулося. Потім навалили Юрі цілий віз борошна і Юра повіз його додому.
Приїхав і бачить: лежить жорно перед стайнею — так далеко він його закинув. Батрак відкинув жорно ногою і каже:
— Тут і лежи — нам до речі, у нас тут дуже брудно. А чоловіку дуже хотілося позбутися Юри, але боявся трьох запотиличників. Хазяйська дочка стала просити наймита:
— Ти вже вибач моєму батькові ці запотиличники!
А він і каже:
— Не можу я це зробити! Один подарую, а два не пробачу!
Хазяйська дочка просить:
— Коли ти один прощаєш, подаруй і два інших!
— Ну, як ти його донька, то уважу тебе — пробачу йому і ті два! — погодився Юра.
Чоловік зрадів, хотів заплатити йому з тих грошей, що він з млина привіз: «Бери, скільки хочеш!», але Юра сказав:
— На ці гроші замовте мені рушницю в десять пудів вагою та торбу на вісім пудів! Як будуть вони готові, то піду від вас геть.
Чоловік не зволікаючи замовив і те й інше.
Коли все було готове, Юра взяв гроші на дорогу і пішов мандрувати по білому світу. На великій дорозі зустрів він перехожого, запитує його:
— Куди йдеш?
Перехожий каже:
— Мандрувати!
— А хто ти такий? Яке твоє ремесло?
Перехожий відповідає:
— Я кожум’яка.
— А яка в тобі сила?
— Можу постукувати по шкірі двопудовим молотом!
— Коли ти такий сильний, — говорить Юра, — йдемо зі мною: буде нас двоє!
Пішли разом, назустріч — інший перехожий. Запитали його:
— Ти хто такий? Яке твоє ремесло?
— Я чоботар, — відповідає.
— А яка в тобі сила? — допитується Юра. Чоботар і каже:
— Я сильний: кліщі у мене чотири фунта, а шила по півфунта і по три чверті фунта, ношу їх із собою; мій чоботарський молоточок важить тридцять фунтів: шкіра ж міцна.
А Юра йому:
— Ну якщо ми всі троє — силачі, ходімо разом!
Прийшли вони в ліс. У тому лісі стояв замок, а в замку нічого не було, тільки вдосталь їжі і пиття. Наїлися вони, напилися, виспалися, другого дня Юра з кожум’якою пішли полювати на зайців.
Чоботар залишився вдома обід готувати.
Як почав колоти дрова, підійшов до нього якийсь чорт і став просити юшки. Чоботар і каже:
— Наколеш дров, тоді пригощу!
Чорт розсердився на чоботаря і подряпав його. Приходить Юра з полювання, побачив, що чоботар весь подряпаний і запитує:
— Хто це тебе так розфарбував?
— Обдерся коли дрова рубав, — відповідає чоботар.
На другий день Юра залишився куховарити, а ті двоє пішли полювати на зайців. Важку рушницю по землі перекочували, а торбу удвох несли. Притулили все до буку і спати полягали.
Проспали до обіду і додому пішли. Здобичі ніякої не принесли. Юра запитує:
— Чому рушниця брудна?
— Притулили ми рушницю до буку, вона звалилася додолу і вимазалася, — відповідає чоботар.
А Юра йому і каже:
— Учора тебе дрова обдерли, а мене ось — ні. Правда, приходив чорт просити юшки, юшку я йому дав, а печеню зараз понесемо, пригостимо його хорошою рогатиною.
Тут же зібралися вони і пішли до чорта. Той жив в замку.
— Ти що тут робиш? — запитує Юра. Чорт відповідає:
— Я тут сторожем, під моєю владою три принцеси зачаровані.
— Де вони? — запитує Юра.
— Он у тій темній світлиці!
— Піди покажи, де це; тут у вас усюди темно. Чорт повів їх, Юра висік вогонь і бачить: сидять три принцеси, а біля кожної — нечистий. Юра запитує першого:
— Віддаси мені принцесу?
А нечистий у відповідь:
— Не віддам!
Чорт вмовляє його:
— Віддай її, а не то тобі буде зле, як мені було!
Не віддав нечистий принцесу.
— Ну, коли так!
Схопив його Юра і вдарив об землю, та так, що земля осіла. Визволив він одну принцесу. Отримав від неї подарунок — золотий місяць.
Підійшов до іншого. Запитує нечистого:
— Віддаси мені принцесу?
Другий нечистий побачив, що справа погана і зараз же віддав принцесу по доброму. Та подарувала Юрі золоте сонечко.
Підходить Юра до третього:
— Віддаси мені принцесу?
Третій не захотів віддавати. «Не можу», — каже. Юра розсердився і закотив йому ляпаса. Поступився нечистий принцесою. Подарувала вона Юрі золоту зірочку.
Потім Юра затіяв з нечистим гру. Нечистий темряву наводив, а Юра тягав його за волосся і знову світло з’являлось. Але коли Юра повернувся в світлицю, не знайшов там ні приятелів своїх, ні принцес. Взяв він рушницю, взяв торбу і пішов звідти зажурений. Нечистий просить його:
— Візьми мене з собою! Я тут один не залишуся!
— Ну що ж, гаразд, — каже Юра. — Та ти, бач, який з вигляду ти кепський, не ходи зі мною поруч, лізь у мою рушницю.
Вліз нечистий у рушницю, Юра вирушив у дорогу і прийшов в королівську столицю. На одній вулиці жив золотих справ майстер. А у майстра було замовлення — викувати золоте сонечко, місяць і зірочку. Юра найнявся до нього в підмайстри, хоча зроду золотарем не був. Як тільки увійшов у світлицю, попросив поїсти. Майстер приніс йому вареної квасолі, хліба і запитав, скільки треба золота, щоб викувати місяць. Юра відповідає:
— Досить двох фунтів з чвертю. Через три дні готовий буде!
Золотих справ майстер дав йому золото, але Юра нічого не став робити.
До кінця третього дня взявся Юра чистити місяць — подарунок першої принцеси. Почистив, віддав майстру і той поніс замовлення королю. Король похвалив майстра за чисту роботу. Але майстер зізнався, що це, мовляв, підмайстер викував. Тоді король і каже:
— Передай підмайстру — нехай прийде, отримає на горілку.
Майстер з радістю передав Юрі запрошення, а Юра у відповідь:
— Чого це я піду? Нехай сам приходить. Либонь, що йому до мене, що мені до нього — дорога одна.
Король замовив для другої принцеси сонечко. Золотар запитує у підмайстри, скільки золота на це піде.
— П’яти фунтів досить, — відповідає Юра. — Через п’ять днів сонечко буде готове. Чотири дні Юра пальцем об палець не вдарив, а на п’ятий вичистив сонечко,
подарунок другої принцеси, і віддав майстру, щоб відніс до короля. Король дуже зрадів і знову велів передати підмайстру: нехай, мовляв, приходить отримати на горілку. Але Юра і на цей раз не пішов.
Для третьої принцеси король замовив зірочку. Майстер запитав у підмайстра скільки золота на неї піде.
— Трьох фунтів вистачить, — каже Юра, — а готова буде зірочка через три дні.
Майстер дав йому золото, але Юра знову нічого не став робити, а на третій день вичистив зірочку, подарунок третьої принцеси, і послав її королю. Король був дуже задоволений і обіцяв дати підмайстру багато грошей на горілку, але Юра не пішов за ними: «Нехай король сам до мене прийде». Тоді король зі своїми принцесами сів у карету і поїхав до підмайстра. Приїхали вони, а Юра ще спить. Майстер почав будити його, а Юра впирається:
— Чого я до нього піду? Нехай сам іде сюди.
— Хто він такий, щоб я король, до нього ходив? — розгнівався він.
Але все ж таки пішов з Юрою знайомитися.
Коли король і принцеси увійшли до світлиці, Юра якраз одягався. Принцеси відразу його впізнали і кажуть батькові:
— Це він нас з біди визволив!
І взяли вони Юру з собою в палац.
Сів Юра в карету — колеса поламалися і довелося їм пересісти в іншу — міцнішу. Нарешті, приїхали в палац.
Захотілося королю почути постріл з рушниці Юри. Всипав Юра в рушницю три фунти пороху і вистрілив. У всьому місті вікна вщент розлетілися. З костелу звалилася башта, а принцеса побачила, як з рушниці вилетів нечистий і батькові на нього показала. Пішли в горницю. Юра йшов попереду всіх. Як ступив він на сходи, проломилася під ним сходинка. Юра і каже:
— Ідіть ви попереду, а то я все переламаю!
Вони пішли попереду, а він — за ними. Намагався ступати легше. Прийшов він до кімнати, повісив рушницю і торбу на вішалку — вішалка відразу зламалася.
— Що це у вас все таке нетривке! — розкричався Юра.
Король велів зробити все з міцного дерева і влаштував багатий бенкет. Чоботар і кожум’яка теж сиділи за столом, а Юра сумно дивився на них: адже вони його так обдурили. Коли обід скінчився, Юра схопив їх обох і став так тріпати, що розтер на порошок. Потім одружився на одній з принцес і після смерті старого короля сам став правити.
