Були собі батько, дід, мати і син. Спершу помер батько, потім — дід. Перед смертю дід заповів онукові триста карбованців. Якось хлопець зібрався в місто й каже матері:
— Дай мені сто карбованців.
Мати дала, хлопець обійшов усе місто й зустрів чоловіка із клаповухим цуценям на руках. Той запропонував:
— Купи цуценя!
— За скільки?
— Сто карбованців.
Хлопець і купив цуценя. Коли приніс його додому, мати розсердилась:
— Ох і дурненький же ти! Сьогодні купив собаку, а завтра, може, кішку придбаєш!
Наступного дня хлопець зібрався до міста і знову попрохав у матері сто карбованців. Гроші дідові ще були, і мати не мала права їх не дати.
Йдучи містом, хлопчина зустрів чоловіка з кошеням за пазухою. Той запропонував:
— Купи кошеня!
— За скільки?
— Сто карбованців.
Хлопець і купив. Приніс кошеня додому, а мати ще більше розсердилась:
— Ти вже зовсім з глузду з’їхав! Учора купив собаку, сьогодні — кішку. А що завтра буде? Мабуть, якийсь перстень?
На третій день, узявши останні сто карбованців, хлопець пішов до міста. Там зустрівся йому чоловік із перснем на долоні і сказав:
— Купи цей перстень!
— За скільки?
— Сто карбованців.
Хлопець і купив.
— Це такий перстень,— пояснив чоловік,— що коли перекладеш його з руки в руку, то з’являться три чоловіки і виконають будь-яке твоє бажання.
Промайнули літа, хлопчина став юнаком. Якось він вийшов з хати, переклав перстень з руки в руку, і в ту ж мить з’явилося три чоловіки.
— Що ти хочеш?
— Хай постане тут палац небаченої краси!
Так і сталося.
— Зроби так, щоб неподалік текла річка,— побажала мати.
І враз потекла річка, а в ній повно риби й качок.
А далеко-далеко жив король, і в нього була донька, з якою хлопець жадав одружитися. Переклав він перстень з руки в руку і сказав, що хоче взяти королівну собі за дружину. За мить королівна опинилася в палаці. Пішли вінчатися.
Жених переклав перстень з однієї руки в другу й мовив:
— Коли йтимемо до церкви — хай обабіч дороги цвітуть яблуні, а коли будемо повертатися — щоб на них висіли стиглі плоди.
Як заманулося, так і сталося. Молодята весело зажили в чудовому палаці. Згодом королівна спитала свого чоловіка, як це він розбагатів. Той і пояснив, що має чудодійний перстень, розповів, як з ним поводитись.
І королівні забажалося роздобути дивний перстень.
Увечері чоловік зняв його. Коли він заснув, дружина взяла чудодійний перстень, переклала з руки в руку і сказала:
— Я хочу, щоб мій чоловік став бідний, як і раніше, а я повернулася туди, звідки мене взяли.
Прокинувся чоловік уранці — немає ні дружини, ні персня. А він знову живе в старій бідній хаті. Ще й до того король незабаром наказав кинути його у в’язницю.
Якось кішка сказала собаці:
— Чи ти знаєш, де наш господар? Його кинули до в’язниці. От якби дізнатися, де перстень!..
Кішка і клаповухий собака вирішили пробратися до свого благодійника. Вони прогребли яму під муром і пролізли до господаря. Той розповів тваринам, що перстень у королівни.
І вирушили собака та кішка на пошуки. Дісталися вони до королівського замку, зайшли на кухню, а там саме була дружина їхнього господаря. Кішка повчала собаку:
— Коли нас битимуть, не огризайся.
У кухні діти побили тварин і вигнали геть. А господиня дорікнула бешкетникам:
— Не бийте собаку й кішку, принесіть краще дров!
Собака одразу ж метнувся у двір і наносив до печі дров.
Господиня знову наказала дітям:
— Заметіть у хаті, та не чіпайте кішку!
Кішка почула це, схопила віник і підмела чистенько. Так їх залишили тут на ніч. Собака спав у кухні, а кішка пішла в кімнату. Вночі кішка побачила, що через світлицю біжить мишеня, і спіймала його. Мишеня стало благати:
— Кішечко, відпусти мене, я добре знаю, чого ти сюди прийшла. Я знаю, де перстень. На ніч королівна кладе перстень у рот. Я підкрадуся до неї, полоскочу хвостиком у носі, вона чхне, і перстень покотиться на підлогу.
Все так і сталося. Кішка миттю схопила перстень у рот, прибігла до собаки і вигукнула:
— Клаповухий, ходімо до в’язниці!
Йшли вони довго-довго. Та несподівано шлях мандрівникам перепинило море. На узбережжі вони посварились: адже кішка не вміла плавати, проте персня собаці не хотіла дати.
— У тебе широка паща, впустиш його в море.
— Ти вважаєш, що тобі господар миліший, ніж мені,— образився собака.
Що було робити? Віддала кішка перстень собаці, сіла йому на спину, і попливли вони через море. Аж клаповухий пес утомився, став важко дихати, роззявив рота — перстень і впав у море. Кішка так і вчепилася пазурами в собаку:
— Що тепер буде, клаповухий?.. Геть од мене! Я залишуся з рибалками, розкладатиму їм вогонь, а ти пливи, куди хочеш!
Узяли рибалки кішку до себе. А собака приніс хмизу, і йому рибалки дозволили бути біля них. Коли господиня ввечері почала чистити спійману рибу, кішка побачила, як із черева однієї рибини вона вийняла перстень і поклала на полицю під кухоль.
Кішка спритно схопила перстень, підкралася до собаки й сказала тихенько:
— Клаповухий, вирушаймо тепер берегом, я більше не віддам тобі персня!
Та собака й сам не хотів брати. Нарешті дісталися вони до в’язниці, пролізли під муром у вежу і віддали чудодійний перстень господареві. Чоловік переклав перстень з однієї руки в другу і звелів:
— Я хочу, щоб тюремна вежа розлетілася вщент, а люди вийшли на волю.
Так і сталося. Чоловік, собака й кішка повернулися додому. А там, як і раніше,— стара хата.
Господар переклав перстень з руки в руку і попрохав палац і королівну, але вже з іншого краю. Знову постав чудовий палац, чоловік одружився з королівною, і, можливо, живуть вони й досі.
