Якось у суботу ввечері бідна дівчина пішла в лазню. Допомогла вона помитися стареньким бабусям, і вони дуже дякували їй. Потім дівчина й сама залізла попаритись на горішній приполок.
Аж раптом почувся гамір і дзеленчання, неначе зупинилось кілька панських карет.
Дівчина визирнула в щілину.
Біля лазні зупинилася золота карета, запряжена четвериком баских жеребців, прикрашених золотом та сріблом, як на весілля. Із карети вийшов Ванапаган[1] із дружиною та трьома синами.
Дівчина мерщій зробила хрестик на одвірку і сховалася на приполок. Ступив на поріг Ванапаган, а зайти не сміє, бо на одвірку хрестик. Просить він дівчину:
— Вийди, дівчино, поїдьмо з нами!
— Нема в що одягнутися, не можу вийти! — відповіла дівчина.
— Я принесу тобі вбрання. Скажи, голубко, яке ти бажаєш? — улещував її Ванапаган.
А мишка із закутка повчає сироту:
— По одному, сестричко, по одному!
— У мене немає шовкової сорочки! — сказала дівчина.
Дружина Ванапагана запитала в синів:
— Хто з вас найстаранніший?
Озвався найстарший:
— Я наче вітер!
Середній каже:
— Я наче вода!
Найменший відповідає:
— А я тут і там!
Ванапаган наказав найменшому синові збігати додому\ по сорочку:
— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
неси з дому шовк-сорочку,
візьмеш дівчину за жінку!
Син, наче оком змигнув, зник і невдовзі повернувся із шовковою сорочкою.
— На тобі, дівчинко, шовкову сорочку! Тепер ходімо з нами,— прохає знову Ванапаган.
— Не можу вийти, бо немає в мене золотої спідниці,— сказала сирітка.
Ванапаган знову:
— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
золоту неси спідницю,
візьмеш дівчину за жінку!
Син вихором помчав додому і повернувся із золотою спідницею.
— На тобі, дівчинко, золоту спідницю! Тепер поїдьмо з нами! — каже Ванапаган.
— По одному, по одному! — пропищала мишка знову.
— Не можу вийти, немає в мене квітчастого пояса! — відповіла сирітка.
А Ванапаган загадує синові:
— Поспішай, мій сину, прудко, швидше леготу і річки, принеси квітчастий пояс, візьмеш дівчину за жінку!
Син, як вітер, злітав додому й повернувся до лазні.
— На тобі, дівчинко, золотий пояс! Ходімо тепер з нами! — править своєї Ванапаган.
А сирітка знову:
— Нема в мене черевичків!
За мить принесли гарненькі черевички.
Та сирітка все не виходить, а, за порадою мишки, просить принести ще й прикраси.
А тим часом вже й до ночі недалеко.
Вийшла сирітка із лазні наче королівна — в пишному вбранні, золото й срібло сяють у світлі місяця.
— Сідай у карету! — влесливо запрошує Ванапаган. А дівчина відповідає:
— Куди я сяду! Там же порожньо!
Ванапаган здивувався:
— Тут подушечки найліпші —
пір’я в них м’яке, шовкове!
— Не звикла я на м’яких, шовкових подушках сидіти. Намостіть у кареті пахучого сіна!
Ванапаган звелів синові:
— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
принеси духмяне сіно,
не просте — м’яке, шовкове,
візьмеш дівчину за жінку!
Син помчав, як вітер, і негайно повернувся.
Але в ту ж мить заспівав півень, і Ванапаган разом із дружиною, синами, каретою й кіньми' ніби крізь землю провалився. А сирітка в злоті-сріблі залишилася стояти на порозі лазні.
Коли на другий день дочка заможного хуторянина побачила на сирітці таке розкішне вбрання, то тільки й думала про те, де б і собі роздобути таку одежу.
Наступної суботи ввечері вона залишилася в лазні сама.
Незабаром почувся тупіт і дзенькіт, і перед дверима зупинилася карета.
Ванапаган став на порозі лазні й каже солоденько:
— Вийди, дівчинонько, поїдьмо з нами!
А хуторянка у відповідь:
— Не маю в що одягтися!
— Я принесу тобі вбрання, тільки скажи яке!
— По одному, сестричко, по одному! — пропищала миша з кутка.
— Ану замовкни, причепо! — закричала на мишу хуторянка й стала перелічувати, що їй треба.
— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
неси з дому шовк-сорочку,
золоту візьми спідницю,
та барвистий поясочок,
та шовковії панчохи,
в коси срібнії прикраси —
візьмеш дівчину за жінку!
Не встигла дівчина оком змигнути, як усе було принесено. Вбралася хуторянка, сіла в карету, та й помчали її в пекло, де вона стала дружиною сина Ванапагана.
[1] Ванапаган — герой гумористичних естонських казок простак великої фізичної сили. Найчастіше так називають чорта.
