Три роки наймитував хлопець у жадібного хазяїна. Та коли настав час розрахунку, скнара простягнув наймитові всього три срібняки.

Поклав хлопець до кишені ті гроші та й пішов білим світом шукати щастя. Ішов, ішов лісовою стежинкою, коли назустріч йому — старезний дідусь.

— Чи не купиш у мене? — поцікавився він.

— А що у вас купити? — запитав хлопчина.

— Я продав би тобі рушницю, — сказав дідусь і простягнув юнакові зброю.

— Що я з такою іржавою і старезною робитиму? — завагався молодий наймит.

— Це чарівна рушниця, — пояснив дідусь. — Коли з неї вистрілиш у небо, неодмінно матимеш здобич, хоч і ніде не видно ні звіра, ні птаха. А втім, рушниці я не продав би, але скоро маю рушати на той світ, а там, ясна річ, зброя не потрібна.

Сторгувалися. Хлопець заплатив за рушницю один срібняк і рушив далі. Трохи згодом йому зустрівся ще один дідусь, який запропонував свою при­ношену мідну обручку.

— Не можу купити, — відбрикувався хлопець. — Маю лише два срібняки.

— Ну, давай один, — попрохав дідусь. — Це така обручка, що збереже руки, змусить говорити правду. Мені невдовзі помирати, а на тім світі ніякі ре­чі не потрібні.

«Це може мені знадобитися», — подумав хлопець і купив обручку.

Потому юнак зустрів і третього дідуся. Той запропонував купити вельми стару, потемнілу від часу скрипку.

— Ну що я з нею робитиму, коли не вмію грати? — заперечив юнак.

— Та я й не продав би своєї скрипки, але відчуваю, що кирпата свашка за плечима, — заговорив дідусь. — На ній гратиме кожен, хто схоче. Достатньо водити смичком по струнах — чутимуться всілякі чарівні мелодії. У цієї скрипки є ще така чаклунська сила, що змушує людину танцювати мимо­волі, навіть юрма шпарко затанцює, як зачує музику.

Хлопець за останнього срібняка придбав скрипку та й пішов далі.

Тим же шляхом в одноколці трюхикав отой скупий господар, у якого хло­пець наймитував. Наздогнавши парубка, він зупинив коня і запитав:

— У тебе гроші ще є?

— Немає, — відповів хлопець. — За цей час я придбав кілька чудових ре­чей.

Хазяїн поцікавився покупками, а коли дізнався, на що наймит витратив гроші, став дорікати:

— Я гадки не мав, що ти розтринькаєш гроші на такі дурнички. Цей не­потріб не вартий трьох мідяків.

— Отакої! — вигукнув хлопець, підняв рушницю вгору і бабахнув.

Тієї ж миті на шлях гепнулося десять чималих качок.

У хазяїна очі полізли на лоба, коли побачив таку здобич, і він відразу ж зро­зумів, що рушниця чарівна. Почав торгуватися, щоб купити її. Спершу юнак одмовлявся, та коли господар добряче напосів та ще запропонував за диво-зброю золоті монети, все-таки продав.

Скупердяга почав негайно стріляти в небо, але не збив жодної качки. Руш­ниця, потрапивши до рук багатія, втратила чарівну силу.

У страшенній люті хазяїн стрибнув в одноколку, щоб звідти пошмагати хлопця. Одначе тут показала свої чари скрипка: якась невідома сила запаль­но водила смичком по струнах.

Почулася весела полька, і господар пішов у танок. Він довго танцював безперестанку, аж зуби вишкірив, поки знесилений вскочив у колючий шип­шиновий кущ і тепера ніяк не міг звідти виборсатися.

А хлопець стрибнув на воза, схопив віжки і покотив собі далі — лиш курява за ним здійнялася.

Відтоді колишній наймит став неперевершеним скрипалем. Обійшов усі се­ла й міста, розбагатів. Купив собі лаковані чоботи, капелюха з пір’їною, нові штани й сурдута.

Нарешті він дістався королівського замку. Чував, що в короля три доньки на виданні, ось і вирішив одну з них узяти собі за дружину.

Він прийшов до володаря і сказав про свій намір.

— Так, є в мене дочки, — відповів король. — Спитай у найстаршої, чи по­годиться піти за тебе.

Подався хлопець на розмову до найстаршої. Оскільки був уважний та гречний, сподобався королівні, а небавом одяг їй на палець обручку — свою третю чарівну річ, ту саму мідну обручку, яка змушує говорити щиру правду.

Він запитав у дівчини:

— Чи тебе коли-небудь хтось голубив?

Королівна заперечливо похитала головою, проте її уста мовили:

— Двічі, тільки двічі мене приголубив колись чужоземний принц.

Не підійшла музиці дівчина, яку голубили інші, і незабаром він одяг чарівну обручку середульшій королівні.

— Ну, а тебе хто голубив? — запитав хлопець.

— Лише один раз мене голубив чужоземний принц, — зізналася дівчина.

— І ти мені не пара, — сказав колишній наймит і торкнувся обручкою паль­ця наймолодшої королівни.

— Може, й тебе вже хтось голубив? — суворо поцікавився.

— Мене й пальцем не торкався жоден чоловік! — пирхнула наймен­шенька.

Оце й пара чудовому скрипалеві! Вирішили справити з дівчиною весілля.

Але старші сестри вельми розлютилися, що хлопець випитав їхню таємни­цю. Вони побігли скаржитися батькові, що скрипаль їх знеславив, і вимагали скарати хлопця на горло.

Король погодився з проханням дочок і звелів повісити хлопця.

Королівське слово — закон. Отже, юнака схопили, зв’язали за спиною руки й привели до шибениці.

Вся челядь і юрми людей зібралися на це видовище.

З’явився кат із зашморгом у руках і за мить накинув мотузку на шию колишнього наймита. Тоді хлопець попрохав дозволу на останнє бажання.

— Я — музика, — сказав він. — Дайте мою скрипку, хочу зіграти на про­щання польку.

— Останнє бажання засудженого на смерть сповняють, — мовив король. — Хай заграє на свою скрипку.

Той жадібний хазяїн, котрому якимось чином вдалося вибратися з колю­чого шипшинового куща, прошмигнув крізь натовп і вигукнув:

— Ради Бога, не давайте цьому негідникові скрипки! Я так витанцьовував під її цигикання, що й штани порвав.

— Що обіцяно, треба сповняти, — кинув король.

— Ну, тоді прив’яжіть мене до дерева, щоб я від танцю не пошматував собі одіж на лахміття, — попрохав скупердяга.

Тож прив’язали його до стовбура. Хлопцеві подали скрипку, й заходився він грати. Виводив краще, ніж раніше, і вся челядь, увесь люд несамовито затанцювали. Застрибав у танці й король. Кат заціпенів на місці, бо, танцюю­чи, так заплутався у мотуззі, що не міг уже відійти од шибениці. Скрипаль грав, а люди танцювали все завзятіше. І прив’язаний до дерева господар не міг опиратися голосу чарівної скрипки — вовтузився туди-сюди, розтер собі спину до крові, бо пута ослабли.

Хлопець грав та грав, і весь люд танцював до запаморочення. А юнак зі­стрибнув з помосту, де стояла шибениця, схопив на руки найменшу королів­ну, посадовив у карету, вйокнув на коней, і помчали вони битим шляхом шука­ти щастя-долі.