У сиву давнину жив-був господар і мав він кішку, півня та бика. Одного разу під час вечері він звелів наймитові:
— Уранці заб’єш кішку.
Поївши, наймит шепнув кішці:
— Тікай мерщій, бо наказано вранці тебе вбити.
Кішка послухалася застороги. Коли наступного дня прийшли по неї, то ніде не знайшли — не бачили й не чули, де поділася. А ввечері господар сказав:
— Уранці заріжеш півня.
Наймит сповістив про загрозу півневі, і той утік з дому. А слідом запропав і бик, бо й його хотіли забити. Усі троє стрілися в лісі та й побрели гуртом нетрями. Коли це назустріч вовк.
— Куди йдеш? — запитали в нього.
— Туди, де є отара і можна поласувати овечкою, — відповів хижак.
— Не йди, там тебе вб’ють! — застерегла трійця втікачів. — Приставай до нашого товариства.
Сіроманець погодився. Пішли далі вчотирьох, коли стрівся їм ведмідь.
— Куди прямуєш? — поцікавилися в нього.
— Пробираюся до села, щоб поїсти вівса, — відповів клишоногий.
— Не ходи, там тебе вб’ють, — застерегли його, — приставай ліпше до нашого товариства.
Ведмідь погодився. Уже вп’ятьох брели вони лісом. Незабаром їм стрівся заєць. Налякали його своїми пригодами, і вухастий теж приєднався до гурту.
Йшли, йшли й натрапили на лазню. І так закортіло погрітись. А біля неї спав собака. Він попередив звірів:
— Не ходіть! Там господар — чорт!
Не послухалися застороги. Ведмідь вмостився коло порога, вовк — біля одвірка, бик заліз усередину, півень злетів на жердину, кішка стрибнула на піч, заєць ліг під лавою, а собака — на підлозі.
Уночі прийшов чорт і відчинив двері.
І почалося: вовк гризнув його за ногу, ведмідь огрів лапою, бик черкнув рогом, півень закукурікав, кішка занявкала, заєць застрибав мов опечений, а пес із гавкотом заметався по лазні.
У цьому гармидері чорт спершу торкнувся спиною теплого — це була кішка, і вона миттю ввігнала пазурі в руку пришельця. Той блискавично відчинив двері й щодуху кинувся до лісу. Там він розповів чортам, що тільки-но сталося:
— Не потикайтесь більше до лазні, там оселилися якісь лихі зайди! Один штрикнув мене голкою, другий, весь у вовні, схопив за груди і жбурнув, а інші, викрикуючи на всі заставки, підстрибували, блискаючи очищами, і шукали, чим би мене вперіщити. Вирвався ледве живий, а вони ще й услід мені гукали:
— Держи його! Держи його!
