Вояк і чорт

Фінська казка

Чорт одягнув найкраще вбрання, узяв подарунки та й пішов сватати доньку торпаря[1]. Її мати швидко зрозуміла, що то за жених завітав. Стара прийняла подарунки, відкликала юнку в куток і прошепотіла:

— Візьми ці дві лозини, і коли увечері жених прийде до тебе, боляче цьвох­ни його.

Коли споночіло, чорт прокрався до кімнати нареченої, а та заходилася стьобати його лозинами. Чорт кричав і завивав, пістрибував попід стінами, поки зрештою обернувся на малесенького в’юнкого черв’яка і хотів вишмиг­нути в замкову щілину. Одначе торпарева донька вже очікувала на нього за дверима з пляшкою: спіймала чорта в посудину, міцно закоркувала й від­різала:

— Тепера там і сиди, жених нещасний!

Та й кинула пляшку в глибочезне провалля.

Минуло десять років. Чорт у пляшці геть зігнувся і змалів, проте чекав порятунку. Та хто ж полізе в ту безодню?!

Минуло ще десять літ, і ось у проваллі опинився вояк, який щойно повер­нувся з турецької війни. Бідарем ішов, бідарем і зостався. Але перед смертю йому закортіло розбагатіти, і почав він шукати в рідному краї рудоносну жилу.

На дні провалля вояк побачив блискучу пляшку. Взяв її до рук і співчутливо роздивлявся чорта. Звісно, той прохав жалісливо, щоб служивий випустив його, обіцяючи за допомогу п’ять монет зі щирого злота. Одначе вояк по­трусив пляшкою, усміхнувся й поцікавився:

— Звідки ти візьмеш, голодранцю, такі гроші?

Чорт збільшив винагороду й пообіцяв колишньому солдатові до кінця жит­тя платити по п’ять золотих щодень.

Вояк одкрив корок, і чорт вибрався з пляшки. Багаторічна неволя геть зму­чила його — шкіра та кості, але як тільки жадібно вдихнув повітря, став хвацьким хлопцем і сказав:

— Сідай-но мені на спину — й вирушимо роздобувати тобі платню!

— Куди це? — запитав солдат.

— А що тут гадати, — до Туреччини, там живе багатий народ, —. пояснив чорт.

— Та я недавно повернувся звідти й не бачив нічого, крім мерців, крові й бруду, — кинув вояк.

— Ти не був там, де золото блищить, — одповів чортисько і наказав чолові­кові всістися йому на спину.

Той послухався, і вони щодуху помчали до Туреччини. Невдовзі дісталися Константинополя й спинились біля султанового палацу.

Походжали вдвох гомінливими вулицями й роззиралися довкола.

— Де ж те блискуче золото? — запитав солдат, тримаючи хвостатого за руку, щоб не втік, бува.

— Тут, у палаці, де господар сидить на мішках із грошима, — відгукнувся чорт, і вони зупинилися перед управителем султанової скарбниці.

— У цього паші є донька, — заговорив чорт, — чарівна дівчина, яку батько називає світлом очей своїх. Розташуйся на заїжджому дворі, а я проберуся до серця доньки паші й зроблю так, що вона занедужає. Почнуть шукати ліка­рів, але жоден не зможе вилікувати її. Тоді з’явишся ти, дмухнеш їй повітря в уста, і юнка тієї ж миті одужає. Але вчиниш це лише після того, як паша по­обіцяє тобі щодня платити п’ять золотих монет до кінця життя.

Чорт учинив, як пообіцяв, і чарівна донька паші злягла в постіль. Батько, звісно, запросив наймудріших лікарів Туреччини, та вони не могли збагнути, на що хвора дівчина, про лікування ж годі й говорити.

Тоді вояк підійшов до паші:

Минуло десять років. Чорт у пляшці геть зігнувся і змалів, проте чекав порятунку. Та хто ж полізе в ту безодню?!

Минуло ще десять літ, і ось у проваллі опинився вояк, який щойно повер­нувся з турецької війни. Бідарем ішов, бідарем і зостався. Але перед смертю йому закортіло розбагатіти, і почав він шукати в рідному краї рудоносну жилу.

На дні провалля вояк побачив блискучу пляшку. Взяв її до рук і співчутливо роздивлявся чорта. Звісно, той прохав жалісливо, щоб служивий випустив його, обіцяючи за допомогу п’ять монет зі щирого злота. Одначе вояк по­трусив пляшкою, усміхнувся й поцікавився:

— Звідки ти візьмеш, голодранцю, такі гроші?

Чорт збільшив винагороду й пообіцяв колишньому солдатові до кінця жит­тя платити по п’ять золотих щодень.

Вояк одкрив корок, і чорт вибрався з пляшки. Багаторічна неволя геть зму­чила його — шкіра та кості, але як тільки жадібно вдихнув повітря, став хвацьким хлопцем і сказав:

— Сідай-но мені на спину — й вирушимо роздобувати тобі платню!

— Куди це? — запитав солдат.

— А що тут гадати, — до Туреччини, там живе багатий народ, — пояснив чорт.

— Та я недавно повернувся звідти й не бачив нічого, крім мерців, крові й бруду, — кинув вояк.

— Ти не був там, де золото блищить, — одповів чортисько і наказав чолові­кові всістися йому на спину.

Той послухався, і вони щодуху помчали до Туреччини. Невдовзі дісталися Константинополя й спинились біля султанового палацу.

Походжали вдвох гомінливими вулицями й роззиралися довкола.

— Де ж те блискуче золото? — запитав солдат, тримаючи хвостатого за руку, щоб не втік, бува.

— Тут, у палаці, де господар сидить на мішках із грошима, — відгукнувся чорт, і вони зупинилися перед управителем султанової скарбниці.

— У цього паші є донька, — заговорив чорт, — чарівна дівчина, яку батько називає світлом очей своїх. Розташуйся на заїжджому дворі, а я проберуся до серця доньки паші й зроблю так, що вона занедужає. Почнуть шукати ліка­рів, але жоден не зможе вилікувати її. Тоді з’явишся ти, дмухнеш їй повітря в уста, і юнка тієї ж миті одужає. Але вчиниш це лише після того, як паша по­обіцяє тобі щодня платити п’ять золотих монет до кінця життя.

Чорт учинив, як пообіцяв, і чарівна донька паші злягла в постіль. Батько, звісно, запросив наймудріших лікарів Туреччини, та вони не могли збагнути, на що хвора дівчина, про лікування ж годі й говорити.

Тоді вояк підійшов до паші:

— Якщо платитимеш мені п’ять золотих монет щодня до кінця мого жит­тя, то вилікую твою доньку.

Паша пообіцяв платити. Солдат нахилився і дмухнув дівчині в уста.

Чорт негайно облишив стискати серце юнки, і та підхопилася здоро­вісінька на ноги.

Вояк отримав платню наперед, вийшов на вулицю, де став очікувати на чорта. Вигулькнувши, той сказав:

— Тепера ходімо до султана, оглянемо головний палац магометан.

Обійшли чудовий палац навколо і зрештою натрапили на кухню. В напіводчинене вікно линули незвичайні пахощі. Чорт і вояк без запрошення ввійшли туди й побачили, що султанша порається біля плити й смажить своєму висо­кому повелителю ласі шматочки.

— Тепера я зачаклую цю жінку — і вона захворіє, а ти вилікуєш її, — мо­вив нечистий солдатові і разом зі стравою проник у її нутрощі.

Від цього жінка почала так буянити, що казанки й сковорідки полетіли шкереберть, а жарини з печі аж бризнули навсібіч.

Вояк вишмигнув із палацу, втягнувши голову в плечі, і став знову жити на заїжджому дворі.

Через кілька днів до нього дійшла чутка, що султан шукає лікаря, який би порятував його жінку, в котру знагла вселився злий дух. Вояк прийшов до па­лацу, став перед султаном і заявив, що він лікар і може вилікувати хвору, але зажадав, щоб йому збудували палац на березі Мармурового моря.

Султан запевнив, що палац буде, а солдат сказав:

— Я пройдуся з хворою морським узбережжям і там вижену з її тіла злий дух, одначе для цього у місті повинні вдарити у всі дзвони, засурмити в усі труби.

Султан пообіцяв сповнити це бажання, і вояк повів узбережжям змучену хворобою жінку.

Коли з міста долинули калатання дзвонів та звуки сурм, солдат дмухнув жінці в уста. Чорт одразу полишив її і запитав:

— Що це у вас за радісне свято ні з того ні з сього почалося в місті — дзво­ни так і заливаються?

Вояк одповів:

— Чував я, що це твоя теща йде сюди, аби стрітися з тобою. Це вже вона прибула напевне, бо так лунко бомкають дзвони.

— Моя теща? — у чорта очі на лоба полізли. — У мене взагалі немає тещі!

— А ота стара з фінського пралісу, що навчила доньку, як запхнути тебе в пляшку, прийшла сюди, і, схоже, будуть тобі непереливки.

— Та невже стара чаклунка тут?! — жахнувся чорт. — Що ж мені робити?

— Тікай звідси хутчіш хоч у киргизькі степи, — порадив солдат.

— Так я і вчиню, — пообіцяв чорт і чкурнув — лиш камінці сипонули з-під його копит.

А солдат повів султаншу до султана. За це йому побудували розкішний па­лац на березі Мармурового моря. А паша, скарбничий володаря, віддав йому за дружину свою чарівну доньку. Адже все одно мусив платити щодня п’ять монет зі щирого злота.

 

[1] Безземельний селянин, який орендує шмат поля.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up