Жив собі на світі коваль. І мав той коваль сина, та такого ледаря, що й у цілому світі гіршого не знайдеш. Жодної копійки не заробив він у своєму житті, хоча й прожив мало не двадцять років.

Батько й мати старі цілий день працюють, а він, молодий та здоровий, тільки п’є, та їсть, та на лежанці вилежується.

От прийшов час — зовсім постарів батько, не під силу вже йому молот у руках тримати. Захворів старий, чує — смерть іде.

Покликав він сина та й каже:

— І в кого це ти такий ледачий вдався? Я все своє життя з роботою дружив, власними руками все майно нажив, а ти й карбованця заробити не можеш!

— Карбованця заробити — невелике діло! — відповідає син.

— Що ж, піди зароби, — каже батько.— Як заробиш карбованця, то я тобі все майно своє в спадщину залишу, а не заробиш — то й гвіздка іржавого не одержиш.

Що поробиш? Хочеться ледареві батькове майно одержати, а працювати ліньки.

То не жарт — цілого карбованця заробити, коли він зроду й копійки не заробив!

А сперечатися з батьком не можна — що батько скаже, на тому й поляже. Батькове слово — як гора кам’яна. Кам’яну гору не зрушиш — батькового слова не порушиш.

Ну, а матері свого сина шкода. Хоч який він є, а все ж таки рідний син.

От вона й каже йому наодинці:

— Ось тобі, синку, карбованець. Ти піди погуляй до вечора, а ввечері прийдеш нібито з роботи та й віддаси батькові карбованця.

Нічого робити, доводиться ледареві йти. Взяв він у матері карбованця, узяв сиру, хліба, вина та й пішов у гори. Цілісінький день їв, пив, на траві лежав, пташок у небі рахував, а ввечері прийшов додому.

— Ось, батьку, карбованець, — каже.— Нелегко мені він дістався, спини не розігну, так напрацювався.

Узяв батько карбованець, покрутив його на всі боки, оглянув, з долоні на долоню перекотив та й кинув у вогонь.

— Ні, — каже, — не ти цього карбованця заробив!

Син тільки плечима знизав: не віриш, мовляв, то й не треба, — і пішов собі спати.

На другий день дає мати синові другий карбованець і навчає:

— Ти цілий день хоч спи, хоч лежи, а як повертатимешся — пробіжи з версту. Зморишся, спітнієш — от батько й повірить, що ти цілий день працював, своїм трудом гроші заробляв.

Шкода ледареві ніг, та робити нічого. Взяв він у матері карбованця, взяв харчів, питва та й пішов ізнов у гори.

З ранку до вечора їв, пив, на сонечку грівся, а як настав час додому повертатися — аж дві версти бігцем біг.

Прибіг до батька весь мокрий, ледве дух переводить. Піт з нього струмками ллється. Прибіг, упав на лавку і подає батькові карбованця:

— Ой, важко ж мені дістався цей карбованець! — каже.— Цілий день, як віл, працював. Аж з ніг падаю від утоми.

Узяв батько карбованець, знову покрутив, оглянув з усіх боків та й кинув у вогонь.

— Ні, — каже, — обдурюєш ти мене, синку. Цей карбованець тобі дурно дістався.

А ледареві й байдуже! Посміхнувся він: не віриш, мовляв, то й не треба, — і завалився спати.

Спить ледар солодким сном, а мати ніяк не засне. Бачить вона, що обманом нічого не зробиш, не буде синові користі від обману.

От вона й каже вранці:

— Доведеться тобі, синку, й справді попрацювати. Хоч копійок по п’ять, по десять у день заробляй, — може, за тиждень набереш карбованця.

Робити нічого — довелося ледареві послухатись. Цілий тиждень він працював: тому щось піднесе, другому підсобить.

Той йому копійку дасть, той дві копійки — так і назбирав карбованець.

Прийшов до батька і висипав перед ним цілу жменю мідних грошей.

Знову крутив, перекидав старий гроші, оглядав з усіх боків, а тоді й каже:

— Ні, синку, знову ти мене обманюєш. Не ти ці гроші заробив!

Згріб він усі копійки та й кинув у вогонь, мов те сміття.

Не стерпів тут син. Кинувся до вогнища, голими руками жар розгрібає, просто з полум’я гроші вихоплює.

— Та що ж це таке? — плаче.— Я цілий тиждень спини не розгинав, а ти мої гроші попалити хочеш!

Подивився на нього батько й каже:

— Отепер я вірю, що ти сам цього карбованця заробив. Чужих грошей тобі не шкода було, чужі гроші дешеві, а свої трудом дісталися, от ти їх і пошкодував. Отож-то й є, синку. Пам’ятай мої слова: як працюватимеш, то й гроші матимеш, і все в тебе буде. А не працюватимеш, то й чужі гроші не допоможуть. Чужий карбованець копійки не вартий.

Тут залишив батько синові своє майно, а сам пішов туди, звідки ніхто не повертається…

Хай будуть довгі — в труді й достатку — ваші дні!