Жили двоє безбородих шахраїв — Датуа і Петрікела. Взяв одного разу Датуа великий лантух, набив його цибулинням, прикрив зверху двома-трьома клочками вовни й поніс в Імереті — вовну продавати! Піднявся він на Сурамський перевал і дивиться звідти на Імереті. Тут і зустрівся йому шахрай Петрікела. Петрікела також тягнув великий лантух, набитий горіховою шкаралупою, а зверху напоказ — горіхи […]
Був собі чоловік та жінка, а такі убогі, що тільки й мали горщик квасолі. Можна б ізварити, так солі нема. Ото молодиця й каже: — Іди, чоловіче, до міста й купи жменю солі. — Коли я забуду, — каже їй чоловік. — То йди дорогою та й прибалакуй: жменя, жменя. Пішов той чоловік купувати солі. […]
Була собі зайчиха і мала п’ятеро зайчаток. І все б нічого, так у березні такі морози прикрутили, що несила та й годі. Стара зайчиха і сюди, і туди, то казки почне розповідати малечі, то згадає лицарську звитягу славних прадідів, усе хоче якось нагріти діток. А ті поскручувалися та тільки щуляться. Тоді зайчиха повела свій виводок трохи поплигати. […]
Жив собі на світі коваль. І мав той коваль сина, та такого ледаря, що й у цілому світі гіршого не знайдеш. Жодної копійки не заробив він у своєму житті, хоча й прожив мало не двадцять років. Батько й мати старі цілий день працюють, а він, молодий та здоровий, тільки п’є, та їсть, та на лежанці вилежується. […]
Був собі один цар. Унадився до нього злодій, і нема від нього рятунку. От цар налив на дорозі смоли, а зверху грошима присипав і поставив сторожу. Ось злодій знову йде красти, а чоботи й прилипли до смоли. Він смик-смик, а варта й ухопила його. Зрадів цар, запросив у гості двох сусідніх царів і сіли пити-веселитися. […]
Жили в одній країні чоловік та жінка. Аж ось чоловікові треба на війну йти, а в жінки дитя має бути. Чоловік і каже: — Народиться наша дитина сиротою. То жінка й назвала свого сина Сиротою. Вже йому ось і п’ятнадцять літ, а він усе ще не бачив, щоб мати усміхнулася колись. Ото хлопець і каже: […]
Були собі дід та баба, і не мали вони ані лялечки. Аж на старості років знайшлося в них дитятко. Тільки дід недовго тішився, невдовзі й помер. А баба тужила-тужила, що нічим сина годувати, та й віддала оленисі, щоб та годувала. А дитя так звикло до оленихи, що куди та, туди й воно. А в тому лісі […]
Був собі один цар і мав одинака сина. Вже коли зовсім старий зробився, навчає цар сина: — Скрізь полюй, де тобі заманеться, тільки на червону гору не ходи, бо живий не вернешся. Де тільки не полював царенко, а на червону гору не йде, не хоче батькового заповіту ламати. Аж якось не втерпів, подався й на […]
Був собі один бідний ловець. Полював він якось та й побачив орла, що аж на трьох дубах лежав — такий великий. Тільки хотів випустити у нього стрілу, як орел заговорив: — Не вбивай мене, я всього лише орленя. А візьми мене додому та підлікуй перебите крило, то я тобі в пригоді стану. Не вбив мисливець орленяти, взяв […]
Було таке чи й не було, а був собі чоловік та жінка, і найшовся у них хлопчик. Ото росте він, росте та й бачить — люди вмирають. Задумався хлопець. — Це ж і я,— каже,— вмру,— то нащо мені таке життя! Взяв та й відцурався свого краю. — Піду, — каже,— звідсіля. — Куди? — благають його батько-мати. — […]
Було це чи не було, — хто може сказати? Жив собі на світі цар. Дожив він до старості, а дітей не мав. Він дуже горював із-за цього. Нарешті народився у нього син. Цар не тямить себе від радості, так і тремтить над царевичем, тільки й дивиться щоб з ним чогось не трапилося, щоб біда яка з […]
Одна вдова мала ледачого сина. Змалечку звик байдикувати, то й у парубоцтві так. — Ой, сину,— не раз, було, каже мати, — чи на часі твої пустощі, вже ж ти й доріс і бачиш, що я стара та немічна зробилася. А тому байдуже, підобідає, як є що, та й гайда в довгої лози по селу. — […]
Гладка польова миша завітала в гості до хатньої та й питає: — І чого ти, сестро, така дрібна та худа? Таж у хаті і така їжа, й така, либонь, не раз і смачненьким поласуєш. А я, бідна, самим зерном давлюся, та й того нема вдосталь, а бач, таки справніша за тебе. Ще й не набалакалися миші, […]
Був собі один чоловік — брехло несусвітне. Усе життя тільки те й робив, що інших обдурював та обкрадав. Зненавиділи селяни його, не те що в гості кликати, а й вітатися соромилися. Бачить брехун, немає йому життя в селі, узяв свою бурку та й подався світ за очі Дев’ять днів ішов і дев’ять ночей, дев’ять гір перейшов. […]
Було чи не було… Жив собі на світі бідний сирота. Був він голий як бубон, і один як палець. Якось роздобув сирота лантух зерна, відніс його до млина і змолов. Саме тоді і безбородий шахрай приніс у млин лантух зерна. Виходять вони з млина, а безбородий шахрай і каже сироті: — Ходімо разом додому. — […]
Був собі один хлопчик і мав люту-прелюту мачуху. Ось якось розіслала мачуха збіжжя на сонці сушити й посадила хлопця стерегти, а той і заснув. Налетіли на зерно кури, почали клювати. Мачуха як уздріла, кинулася пасинка бити: — Спиш, ледащо, а кури зерно пожерли! — Стривай, мамо, стривай, щось маю сказати. — А що таке? — […]
Були собі чоловік та жінка. Цілий день, з ранку до вечора, крутився чоловік, як колесо в прядці, а все не міг шматка хліба заробити. Не витримала жінка, розсердилася та й каже чоловікові: — Годі вже нам, Габріеле, черствий хліб їсти! Іди пошукай якоїсь роботи, бо вже люди з нас сміються. Доки ж сидіти коло нетопленої […]
Що було, те було, а чого не було, того й не було. Жили собі троє братів, троє бідняків. Зорали вони своє маленьке поле й засіяли: один — ліворуч, другий — праворуч, третій — посередині. Виросла пшениця густа й висока, кращої й не буває! Та раптом бозна-звідки насунула хмара, вкрила небо, сипонув град, вибив жито на середній пасмужці поля, […]
Було це чи не було, — хто знає? Розповідають, що жив-був цар. Задумав цей цар оженитися. Вибрав він собі наречену — небаченої краси дівчину: очі у неї чорні, як ніч, кучері золоті, губи червоніші за мак червоний, а стан у неї, як молода яблуня. В усьому царстві не було кращої дівчини. Оженився цар і зажив щасливо з […]
Був собі парубок. Мало що бідний, то ще й такий, що ні в тин ні в ворота. Люди зранку до роботи йдуть, а він по селу тиняється. Аж віддалася за нього одна дівка. Та така бідова, що годі вже чоловіка в гулі пускати: іди та й іди до роботи, каже. А там бачить, що слова не […]
