Сізмара

Грузинська казка

Був собі один хлопчик і мав люту-прелюту мачуху.

Ось якось розіслала мачуха збіжжя на сонці сушити й посадила хлопця стерегти, а той і заснув. Налетіли на зерно кури, почали клювати. Мачуха як уздріла, кинулася пасинка бити:

— Спиш, ледащо, а кури зерно пожерли!

— Стривай, мамо, стривай, щось маю сказати.

— А що таке?

— Такий мені сон приснився, наче я однією ногою над Багдадом стояв, а другою аж за Багдадом. Спереду сонце, ззаду зоря, а місяць лице вмивав.

Сподобався мачусі сон, ото ухопила вона хлопця за руки та й каже:

— Зараз же віддай мені цей сон!

— Як же я віддам сон? — дивується хлопець.

Лупцювала мачуха його, лупцювала, а тоді й вигнала з дому.

Пішов Сізмара[1] світ за очі. Ходив, ходив та й прийшов до одного царя.

— Де ти був і що шукаєш? — питає його цар.

Сізмара похвалився, який сон йому приснився й розповів, що мачуха з дому вигнала.

Сподобався сон і цареві, ото й каже він хлопцеві:

— Віддай мені цей сон.

А той йому:

— Як же я віддам його? Був сон та й нема.

Посадив цар хлопця в глибоку яму. А в царя була красуня дочка, пожаліла вона хлопця і щоразу по обіді брала що-небудь попоїсти та й носила нищечком Сізмарі.

Аж тут східний цар просить у цього царя, аби віддав йому дочку. Не дає батько, тоді східний цар посилає чотири лошиці та й загадує:

— Котра серед цих лошиць мати, котра з-поміж її дочок найстарша, а котра найменша. Не відгадаєш — заберу дочку.

Зажурився цар, не знає, що робити. А дочка пішла до Сізмари та й каже:

— Бідний ти, бідний! Забирає мене східний цар, а хто ж тебе догляне, хто їсти принесе!

Та й розповіла про лошиць. А хлопець її й навчає:

— Не бійся. Нагодуйте коней добряче сіллю й поставте у стайню. А вранці, як поженуть лошиць до водопою, то й дивіться. Найперша піде мати, а за нею найменше лоша, потім середульше, а позаду — найстарша лошичка.

Пішла царівна та й розповіла про все батькові. Зробив батько цар, як дочка навчила, а вже східний цар випустив стрілу, й упала вона перед царським палацом. Хто не брався за ту стрілу, але не те що витягти, зрушити ніхто не може.

Пішла царівна до Сізмари та й розповідає, а той:

— Не бійся, сю ніч я вийму.

Та й справді, вийшов уночі з ями, вийняв стрілу, а сам назад пішов.

Прокинувся цар уранці, дивиться, лежить стріла. Вельми здивувався та й оголошує:

— Хай прийде той, хто витягнув, я за нього дочку віддам.

А всі в один голос:

— Я витягнув.

— Ну, тоді,— каже цар, — хто витягнув, хай хоч підніме її.

Вовтузилися коло стріли хлопці, вовтузилися та й розійшлися по домівках.

Тоді царівна й каже:

— Тату! А може, це Сізмара виліз та й витягнув.

Пішли візирі, дивляться, аж той хлопець завбільшки з дева. Привели його, взяв він ту стрілу та як жбурне — прямо в палаци східного царя.

Зрадів цар і віддав за нього свою дочку. Два тижні гуляли весілля, а на третій пішов Сізмара східного царя воювати.

От іде він та йде, аж бачить, оре чоловік поле та слідом скиби землі ковтає.

— Нелегка, видно, справа, брате, — каже йому Сізмара,— землю ковтати.

— Е, що тут важкого,— той йому у відповідь.— Он Сізмара іде східного царя воювати.

— Так оце ж я Сізмара.

Зрадів Скибоковтач і каже:

— Бери мене хоч за брата, хоч за товариша.

Побратався з ним Сізмара, та й ідуть далі. Коли це бачать, сидить край річки чоловік, тяжко зажурився.

Питають його Сізмара та Скибоковтач:

— Чого ти сидиш коло води та журишся тяжко?

А той і одказує:

— Пити хочеться, та не буде мені тут і на один ковток.

— Ти ба,— каже Сізмара.— Ми голову сушимо, як його цю річку перейти, а тобі й напитися не досить!

А Річковипивайло йому:

— Е, що тут дивного. Он Сізмара одружився з царівною та й іде східного царя воювати.

— Так оце ж я Сізмара!

Зрадів Річковипивайло та й каже:

— Бери ж мене як не за брата, то хоч за товариша.

Побратався і з ним Сізмара, ідуть далі. Коли це назустріч їм чоловік — на ногах по млиновому колу, а сам зайців ловить.

Питають вони його:

— Нащо ж тобі млинові кола?

— Е, якби я хоч один камінь скинув, то за мить хтозна-де був би, і зайця не спіймав би.

— Ну й диво! — каже Сізмара.

— Хіба це диво, — ловець йому.— Он Сізмара одружився з царівною, а тепер іде східного царя воювати.

— Оце ж я Сізмара!

Зрадів Диволовець і каже:

— Бери ж мене як не за брата, то хоч за товариша.

Ідуть уже вчотирьох. Чимало пройшли, аж дивляться,

лежить чоловік, вухо притулив до землі й сміється. Підійшов до нього Сізмара та й питає:

— Що ти слухаєш і чого смієшся?

— Як же мені,— каже той,— не сміятися, коли я тут приліг, щоб відпочити, аж чую, комашня саме воює. Одній оце литку перебили, то перев’язують.

— Ну й диво! — каже Сізмара. — Ми людської ходи не зачуємо, а ти чуєш, як комашня воює!

— Що тут дивного! відповідає Усечувайло. — Он Сізмара одружився і йде східного царя воювати.

— Так оце ж я Сізмара.

Зрадів Усечувайло й проситься:

— Візьми ж мене як не за брата, то хоч за товариша.

Побратались і з цим, уже їх п’ятеро. Мандрують далі, аж дивляться, стоїть чоловік, у небо зирить.

— Чого це ти стоїш та в небо дивишся? — запитує його Сізмара.

— Та випустив я торік одну стрілу, то час їй оце повертатись. Ото дивлюся, звідкіля вітер,— відповідає йому стрілець.

Побраталися вони і з ним, ідуть, дивляться, сидить чоловік, висмикує в одного голуба крильця й приробляє іншому. Отак попереміняв крила всім голубам, а ті і не второпають.

Побраталися вони із Переміняйлом, ідуть далі, аж бачать, іде піп, церкву на собі несе. Де йому заманеться, там поставить її та й править.

Побратались і з попом, ідуть далі. Приходять до східного царя, а той і питає:

— Хто ви і чого прийшли?

А Сізмара йому й відповідає:

— Ми брати, шукаємо заробітку, може, візьмете нас у найми.

Помітив східний цар, що ці люди не з доброго дива прийшли, та й каже:

— Гаразд, ось побачимо, на що ви здатні. Три дні пектимуть для вас хліб, а як не з’їсте за день, то голови постинаю.

— Ну, хлопці, не журіться,— каже Скибоковтач.— Я той хлібець сам поїм і крихітки не залишу.

Як почали той хліб носити, як почали, а Скибоковтач тільки сів до нього, як хліба вже й немає.

— Добре,— каже цар, — ось везуть на шести возах вино. Як не вип’єте зараз, голови постинаю.

— Ну, Річковипивайло, тепер твоя черга,— кажуть побратими.

— Хай швидше несуть,— каже той,— бо я вже від спраги не знаю, де дітися.

Привезли теє вино, нахилився над ним Річковипивайло, хтозна, чи й на один ковток вистачило.

— Добре,— каже тоді цар.— Давайте свого чоловіка, а я свого. Пошлемо, хто швидше води принесе.

Посилають побратими того ловця, що за зайцями гонився.

Як побіг він, то царський бігун геть позаду лишився. Отож і гукає тоді царський бігун:

— А стривай трохи, чоловіче, куди нам квапитися, спочиньмо хоч трохи.

Сіли вони, пообідали, а царський бігун нищечком і підсипав у вино порошку. Заснув ловець, а царський бігун устав та й побіг. Уже й води набрав, один день бігти йому зосталося, а ловець спить.

От Сізмара і каже стрільцеві:

— А глянь-но, чи нічого не причинилося нашому ловцеві.

— Ой,— каже той.— Спить наш ловець, а царів уже воду несе.

— Ну, як хто й допоможе нам,— кажуть йому побратими,— так це ти.

Як пустив стрілець стрілу, розбила вона млинове коло, ловець і прокинувся. Набрав хутенько води та й додому, а царевому бігунові ще день бігти.

— Побили ви мене,— каже цар побратимам.— Запрошую вас на банкет.

Отак сказав цар, а слугам загадав, щоб насипали в їжу отрути.

Тільки ж Усечувайло й це почув, та й розповів Переміняйлові. А той так попереміняв миски, що царський люд геть увесь потруївся, а побратими живі позоставалися, сидять, випивають.

Пішли вони тоді скарбів шукати. Як розчинили двері, а там гори золота. Хтозна-як його й забрати.

Аж тут піп та й каже:

— За це не журіться. Я не тільки це золото, а й вас на собі перенесу.

Поскладали попові на спину все добро та й ідуть додому.

А вже, може, й шість років минуло. У дружини Сізмари народилося двоє близняток, хлопчик і дівчинка.

Отож прийшов Сізмара додому, з одного боку посадив дружину, а з другого дочку, а син підійшов із золотим глеком та й почав умивати батька.

— Оце ж, царю,— каже Сізмара, — і сон мій. Ось сонце й зоря.— Та й показав на дружину з дочкою.— А ось місяць вмиває мене.

 


[1] Сізмара — той, що бачив сон.

Перекладач: Г. Халимоненко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up