Був собі парубок. Мало що бідний, то ще й такий, що ні в тин ні в ворота. Люди зранку до роботи йдуть, а він по селу тиняється. Аж віддалася за нього одна дівка. Та така бідова, що годі вже чоловіка в гулі пускати: іди та й іди до роботи, каже. А там бачить, що слова не допомагають, ну штурханів давати. Ото раз виштовхала в потилицю з хати, позичила у сусіди волів та й загадує чоловікові:
— Їдь орати! То нічого, що своєї землі немає, ори царську! Обідати я принесу.
Попхався сердитий чоловік та як допався до землі, то на зло жінці оре й оре. Коли це воли раз та й стали. Чоловік на них «гей», а вони смик та й знову стоять. Дивиться чоловік — щось плуга тримає. Розгріб землю, аж там скриня. Перелякався дядько. «Оце,— думає,— попався. Цар як дізнається, то шкуру здере». А все-таки відчинив віко. Глядь, аж там щире золото, лише кілька мідячків зверху валяється.
Ще дужче перелякався чоловік та й у плач. Коли це їде піп із сусіднього села, везе повні мішки курятини та паляниць. Ото й питає:
— Чого ти плачеш, сину мій?
— Як же мені, батюшко,— каже,— не плакати?
Та й розповів свою пригоду, а піп і потішає його:
— Не плач, я вже тобі забогараджу. Сип золото мені в сакви!
Вигребли піп з дядьком із скрині золото, насипали ущерть сакви, піп дає чоловікові мідяки та й каже:
— Це хай тобі, я за тебе богові помолюся, то цар тобі й подарує!
Аж це й жінка йде, обідати несе.
Побіг до неї чоловік та й хвалиться, яку оказію мав. Що тій робити, просить попа до обіду, а чоловікові тихо й наказує:
— Як батюшка запитає, як тебе звати, скажи: «Таке», а мене: «Гірше за таке».
Сіли обідати. То жінка попові подає та й подає чарку, а чоловікові аби хоч краплину. Підпив піп та й зиркає на молодицю.
— Коли вже,— каже,— так мене частуєте, то скажіть, як хоч звати вас?
Чоловік і сказав, як жінка навчила. А піп слухає та й про чарку не забуває. Та вже так набрався, що упав та й заснув.
— Тепер хутенько вставай,— загадує молодиця чоловікові,— та вези золото додому!
А сама за волів та й собі слідом.
Прийшла додому, вхопила ножиці та й знову в поле. Тихенько одбатувала попові півбороди та піввуса і чимдуж тікати.
Надвечір прокидається піп, зирк, немає ні осла, ні саков. Що мав діяти, устав та й іде пішки.
Коли це назустріч орачі. Піп їх і питає:
— Чи ви бачили Таке?
А ті зирк на попа та ледь за животи не беруться.
— Ні, батюшко,— кажуть,— всяке бачили, а такого ще не доводилося!
Суне батюшка далі, аж надибав знову на людей.
— Добрий день!
— Доброго здоров’я!
— Може, ви бачили де-небудь Гірше за таке?
А ті га-га-га:
— Та гіршого за це хтозна чи й побачиш де. Коли ж у вас, батюшко, немає півбороди ще й піввуса.
Піп тиць руку до носа — немає правого вуса. Він до бороди, аж і там таке.
Захитав обурений піп головою та й подався додому, а ті чоловік із жінкою купили гарну садибу та й живуть, лиха не відають.
