То ще, мабуть, за царя Гороха жили собі два ледарі. Пішли вони якось до лісу й побачили яблуню. А на Тій яблуні — смачні-пресмачні яблука.
А тут якраз обом їсти захотілося. От один і каже:
— Слухай-но, труснімо оцю яблуню, хоч яблук із’їмо.
— Ото ще мені клопіт — дерево трясти. Давай ліпше ляжемо на землю, а яблуко нехай само в рота падає.
Полягали вони під яблунею, роти пороззявляли.
— Чуєш, — каже один, — а воно ж коли яблуко впаде, то його ще й жувати треба.
— І справді, — озвався другий.
Так і пішли додому голодні.
