То ще, мабуть, за царя Гороха жили собі два ледарі. Пішли вони якось до лісу й побачили яблуню. А на Тій яблуні — смачні-пресмачні яблука.

А тут якраз обом їсти захотілося. От один і каже:

— Слухай-но, труснімо оцю яблуню, хоч яблук із’їмо.

— Ото ще мені клопіт — дерево трясти. Давай ліпше ляжемо на землю, а яблуко нехай само в рота падає.

Полягали вони під яблунею, роти пороззявляли.

— Чуєш, — каже один, — а воно ж коли яблуко впаде, то його ще й жувати треба.

— І справді, — озвався другий.

Так і пішли додому голодні.