Один багатий хазяїн мав велику череду.
А доглядав її пастух, якого звали правдивим.
Коли він приганяв череду додому, хазяїн зупиняв його на воротах і питав:
— Ну, як там мої корови?
— Ані хворі, ані здорові.
— А бичок мій круторогий?
— Дужий. Наче місяць повен.
— А травиця-муравиця?
— Зеленіє, наче глиця.
— А водиця в джерелі?
— Чиста. Змулена на дні.
Якось хазяїн вирішив піти на пасовисько і дорогою здибав свого давнього приятеля, що також надумав податися в гори до худоби. От той його й питає:
— За що люди називають твого пастуха правдивим?
— За те, що ні разу мені не збрехав.
— Не може бути, щоб я не спіймав його на брехні.
— Овва, який!
— Побиймося об заклад на половину твого багатства!
— Побиймося! — згодився хазяїн.
Довго міркував приятель, як примусити пастуха сказати неправду.
Якось пішов він на полювання в ліс, що був неподалік від пасовиська. А ввечері хазяїн пита у хлопця:
— Хто сьогодні полював у горах?
— Що вам сказати, господарю…— відповідає йому пастух.— Удалині я бачив сеньйора або сеньйору, верхи на коні або на кобилі, з рушницею або з гвинтівкою, із псом або з сучкою. А гнався цей сеньйор або за лисицею, або за лисом.
Наближався день, коли мала розв’язатися суперечка. Вранці приятелева донька, дуже вродлива й струнка дівчина, сіла на коня і, не сказавши нічого батькові, поскакала до загону пастуха. Коли посутеніло, дівчина повернулась і подала батькові серце бичка.
Приятель негайно повідомив хазяїнові, що його слуга забив племінного бичка.
Другого дня пастух, вертаючись із гір, устромив свою гирлигу в землю, начепив на неї капелюха і плаща та й каже:
— Гирлиго, стань моїм хазяїном і запитуй.
— Ну, як там мої корови? — питає його гирлига.
— Ані хворі, ані здорові.
— А бичок мій круторогий?
— …Ох! Нічого мені на це відповісти.
Прийшовши додому, пастух почепив торбину на цвях, сів та й зажурився. Незабаром його покликали. Люду зібралася сила-силенна. Усім було цікаво, що ж тепер скаже мудрий пастух. От хазяїн і питає хлопця:
— Ну, як там мої корови?
— Ані хворі, ані здорові.
— А бичок мій круторогий?
Пастух похнюпився.
— А бичок мій круторогий? — перепитав хазяїн.
Хлопець підвів голову, подивився на людей та й каже:
— Чорні очка, стан високий,
Загубили ви бичка!
Хазяїн аж підстрибнув від радості і закричав:
— О-хо-хо! Хай живе слуга, що вберіг моє багатство! А новий бичок ще буде! — І міцно обійняв хлопця.
Давній приятель хазяїна хутко одружив свою доньку із правдивим пастухом.
