Жили собі на світі два приятель Обидва були заможними злотниками. Та ось один із них розорився. Попросив він допомоги в приятеля, але той відмовив.
Тоді невдаха, не маючи нічогісінько за душею, найнявся сторожувати пасовисько. Якось туди прилетіла птаха з барвистим пір’ям, і він упіймав її. Посадив у клітку, а коли вранці прийшов погодувати, у кубельці, яке птаха собі змостила, помітив сяйливий камінець. То був діамант.
Злотник не знав, що й думати, коли це назавтра знову знайшов такий самий діамант, а потім ще і ще, аж поки нарешті збагнув: птаха щодня замість яйця кладе новий діамант. Відніс він ті яйця до свого приятеля і продав за шість тисяч реалів[1].
Розбагатівши, колишній злотник покинув сторожувати й повернувся до містечка. А жадібному приятелеві не терпілося взнати, звідки у нього діаманти. Він навіть пригрозив піти до суду й звинуватити його в крадіжці, якщо той не признається. І довелося колишньому злотникові розказати все по щирості.
— Продай мені птаху,— запропонував приятель.
Колишній злотник спершу відмовився, а потім злякався, що приятель його викаже, і згодився обміняти птаху на будинок і крамницю.
На перші діаманти, які знесла йому птаха, приятель купив новий дім, а в саду збудував велику пташарню. Якось під крилом у птахи побачив напис: «Хто з’їсть мою голову, той стане королем». Підняв друге крило і побачив ще напис: «Хто проковтне моє серце, той щоранку під подушкою знаходитиме повен гаманець золота».
Схопив він птаху і наказав куховарці засмажити її.
Засмажила куховарка птаху і вийшла з кухні. А в цей час злотникові сини повернулися з поля. Зголоднілі хлопці пішли мерщій на кухню, а там засмажена птаха. Старший син з’їв голову, а молодший хотів був з’їсти серце, та в цю мить нагодилася куховарка, і хлопець проковтнув його, щоб вона нічого не помітила й не поскаржилася батькові.
Куховарка й справді нічого не помітила і, коли хазяїн звелів подавати на стіл, віднесла йому таріль із птахою. Але голови та серця злотник не знайшов.
Тоді він схопив палицю і почав лупцювати нещасну, а вона верещала та божилася, що нічого не їла.
Зачувши лемент, прибігли хлопці й спитали в батька, у чому провинилася куховарка.
— Я її вб’ю, ненажеру! — не вгавав той.— Сказав їй, щоб засмажила птаху і не чіпала, а вона з’їла голову й серце.
Хлопцям стало шкода бідолашної жінки, і вони призналися:
— Не бийте її, тату, це ми з’їли голову й серце птахи.
Батько трохи заспокоївся. Він спитав, хто з них проковтнув серце, а вранці підійшов до ліжка, в якому спав молодший син, і знайшов під подушкою гаманець із золотом. Відтоді він робив так щоранку, і хлопець ні про що й не здогадувався.
Минав час. Брати повиростали й зробилися завзятими мисливцями.
Якось приятель запросив хлопців пополювати на зайців. Батько заперечував, але приятель так наполягав, що старий погодився відпустити синів, хоч попередив, щоб вони не барилися.
Поїхали брати і наступного дня вдосвіта подались на полювання. А коли надвечір повернулися до маєтку, служниця принесла молодшому братові гаманець.
— Ось, візьміть, ви забули його вранці під подушкою,— сказала вона.
— Це не мій гаманець,— заперечив хлопець.
— Ваш, сеньйоре,— наполягала служниця,— я знайшла його, коли застеляла ваше ліжко.
Хлопець вирішив, що з нього хочуть пожартувати, і мовив:
— Гаразд, якщо гаманець мій, то я дарую його вам.
Звечора він лишив під подушкою кисет, а вранці, дістаючи його, побачив ще й гаманець. Певний, що його знову розіграли, хлопець сховав гаманець, сподіваючись, що хтось спитає про нього. Однак ніхто не спитав, а наступного ранку хлопець знайшов новий гаманець. Так тривало щоранку, а це вже не скидалося на жарти.
«Так он чому батько щоранку заходив до моєї кімнати поправити подушки, перш ніж я встану! — здогадався хлопець.— Через те й не хотів відпускати мене сюди. Тепер мені треба розгадати цю загадку до кінця».
Брати погостювали у свого приятеля ще кілька днів і повернулися додому.
От дома найменший син і каже батькові та братам:
— Батьку, щоранку, прокинувшись, я знаходив під подушкою гаманець із золотом. Ви, мабуть, знаєте, в чім тут секрет. Розкажіть усе по щирості.
Нічого не лишалося старому, як розповісти всю історію про птаху і про те, що молодший син, котрий проковтнув її серце, тепер щодня знаходитиме новий гаманець, а старший, який з’їв голову, врешті-решт стане королем.
Брати зраділи новині, і молодший, віддаючи батькові всі гаманці, мовив:
— Цих грошей і тих, що ви маєте, вам вистачить на все життя. А я хочу помандрувати, побачити світу.
Старший брат забажав пристати до нього, і молодший дуже зрадів, що матиме попутника.
Батько благословив синів у дорогу, але просив не баритися на чужині, щоб хоч перед смертю їх побачити.
Пішли брати. Чимало верст пройшли, аж ось одного ранку помітили вдалині хмару куряви й блискіт списів. То йшов полк солдатів. Коли полк спинився, до старшого брата наблизилися пажі й піднесли йому корону і всі королівські клейноди. Пажі сказали, що його проголошено королем їхньої держави.
Братів це не здивувало — адже від батька вони знали, що це повинно статися. Старший брат прийняв корону й очолив військо, а молодшому запропонував супроводити його. Так обидва дісталися до столиці королівства, де їх пишно зустріли.
Поки тривали урочистості, молодший брат був поруч зі старшим, а потім помандрував далі. Брат-король просив його не йти, обіцяв, що зробить першим міністром і оженить на принцесі. Але той відмовився, сказав, що хоче побачити інші країни, а одружиться не з принцесою, а з дівчиною, яка припаде йому до душі.
Вирушив він у путь, обійшов увесь світ і зустрів бідну сироту. Хлопець попросив руки дівчини. Дівчина теж покохала хлопця, і вони побралися.
А потім вони повернулися до королівського двору брата, послали гінців по батька і зажили усі вкупі дружно й щасливо.
[1] Реал — іспанська монета.
