Один князь мав безліч дивовижних скарбів. Чого тільки в нього не було: і роги бородатого лева, і риб’ячий пуп, і навіть пов’язка на стегна бога грому Камінарісама!
Князь дуже пишався своїми скарбами.
Але його особливою гордістю був золотий півень. Хоча він і був зроблений із золота, виглядав півень зовсім як справжній. Щодня, тільки-но починало розвіднятися, він скрикував тричі: «Кукуріку!» Найбільшою насолодою для князя було час від часу виймати свої скарби і розглядати їх. Коштовностями, що йому особливо подобалися, він ніколи не втомлювався милуватися.
Було у князя вісім головних слуг. І кожен з них, як і личило князівським слугам, теж мав свій скарб — якусь рідкість, якою пишався.
І от якось князь скликав цих слуг і сказав їм:
— От що: завтра ввечері я влаштовую огляд скарбів. Приходьте усі до палацу зі своїми коштовностями. Той, чий скарб виявиться найкращим, одержить щедру винагороду.
Слуги зраділи:
— «Огляд скарбів»! От цікаво!
— Нагороду одержу я!
— Ну вже ні — я!
Так перемовляючись, розійшлися вони по оселях.
Надійшов вечір наступного дня. Князь дістав золотого півня і почав чекати на слуг з їхніми скарбами.
Незабаром з’явився перший слуга. Він приніс свій скарб — «око дракона».
Другий слуга приніс маленький череп.
— Ось череп теляти, — самовдоволено сказав він.
Третій слуга приніс ліхтар відьми.
Четвертий — шлунок борсука.
П’ятий — черевики для горобця.
Шостий — крила і лапки голуба-вертуна.
Сьомий — штучне вухо для глухого.
Позбиралися зі своїми дивинами семеро слуг і почали чекати на восьмого, але він усе не з’являвся.
— Де ж він? Що з ним трапилося?
— Йому, напевно, нема чого показати!
— Тому він і не прийшов! Шкода, але…
Поки семеро слуг вели такі розмови, з’явився восьмий слуга. Він шанобливо вклонився князю.
— Я спізнився, немає в мене ніякого виправдання.
— Потім будеш вибачатися. Покажи скоріше, який скарб ти приніс!
— Так, так… Тільки в мене немає такого скарбу, який можна назвати особливим. Я не знав, що мені принести сьогодні ввечері, і взяв із собою звичайний скарб.
— Хо! Звичайний скарб? Що це таке? Показуй скоріше!
— Я залишив його перед брамою палацу.
— Що ж ти стоїш, іди скоріше за ним!
— Так, так. Зараз!
Восьмий слуга пішов і одразу ж повернувся зі своїм скарбом. Це були чотири слухняних хлопчики і чотири чудові дівчинки. Діти стали парами і чемно вклонилися.
Весь великий зал посвітлішав від сяйва жвавих дитячих облич. А золотий півень князя і скарби його слуг одразу потьмяніли.
— М-да… — зітхнувши, заговорив князь, — справді, це чудовий скарб. Чудові діти! І хоча вони звичайні, — а поруч з ними наші рідкості і коштовності все одно, що сміття. Я заздрю тобі, тому що в тебе є перший скарб Японії — діти. Ти переміг. Винагорода належить тобі. Поздоровляю! Поздоровляю!
Почули інші слуги слова князя, і їм стало соромно. Низько опустили вони голови і довго не наважувалися підвести.
