Жив собі колись в одному селі чоловік на ім’я Генгоро. І був у нього дивовижний барабан. Ударить він у той барабан з одного боку, скаже: «Носе, витягуйся!» — і ніс видовжується. Вдарить з другого боку, скаже: «Носе, зменшуйся!» — і ніс укорочується...
Давно колись жили собі чоловік і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вони щодня у храм молити богів, щоб ті послали їм хоч би малюсінького хлопчика...
Жила колись в одному селі свекруха з невісткою, та не було між ними злагоди: свекруха без угаву лаяла невістку, а та завжди їй перечила. Одне слово, ворогували, як собака з мавпою...
Давно колись жив собі син, дуже вірний своєму батькові. Та з діда-прадіда був у тій стороні звичай відносити в гори й залишати там батька або матір, коли їм сповниться шістдесят років. За недотримання того звичаю місцевий вельможа жорстоко карав...
Жила собі колись в одному селі дівчина на ім’я Окійо. Батько й мати не могли нею натішитися, бо такої лагідної, дбайливої та вродливої дочки ще не було на світі...
Жив собі колись у провінції Нагадо один вельможа. Великий мастак поговорити і послухати чиїсь теревені, він розіслав по всіх усюдах таке оголошення: «Хто мене забалакає, за того віддам свою улюблену дочку»...