Жив колись один бідняк, і служив він у багатія. І був у цього багатія чудовий Будда з чистого золота. Удень і вночі думав слуга: «Ах, якби у мене був такий Будда! Можливо, він послав би мені кращу долю. Адже мій хазяїн завжди каже, що немає у світі нічого сильнішого за золото».
Але він був такий бідний, що ця мрія ніколи не могла б здійснитися.
Якось пішов слуга в гори рубати дрова і примітив колоду, схожу на статую Будди. Приніс він його до своєї комірчини, почав тричі на день ставити перед нею столик із їжею.
— Поїж, моя колодо, а я тобі розповім, як мені погано живеться.
Так робив слуга багато років, і всі в будинку потішалися з нього, а хазяїн найбільше.
Бідняк був чесним і працьовитим. Почав думати багатій, як би змусити його працювати задарма, і раптом згадав про дерев’яного Будду.
— Вигадав! — зрадів багатій і покликав слугу. — Слухай, улаштуємо сумо між твоїм дерев’яним Буддою і моїм золотим Буддою. Якщо колоду буде переможено, то залишишся ти мені служити до кінця своїх днів, а якщо мій золотий Будда дасть себе перемогти — я віддам тобі все моє багатство.
Покликав багатій усіх слуг і служниць і урочисто заприсягнувся перед ними, що дотримається своєї обіцянки.
Прийшов бідняк до своєї комірчини засмучений і каже колоді:
— Послухай, мій дерев’яний Буддо, яке лихо із нами сталося! Важке завдання вимагає виконати багатій! Велить тобі перемогти його золотого Будду, а інакше доведеться мені задарма служити йому все своє життя. Краще я візьму тебе на спину й утечу звідси. Дерев’яний Будда каже йому у відповідь:
— Не тривожся, не занепадай духом! Нічого поганого не станеться. Я спробую здолати золотого Будду. Неси мене до хазяїна без остраху.
Квапить хазяїн слугу скоріше влаштувати сумо. Нема чого робити, поніс бідняк свою колоду у парадні покої. Хазяїн теж приніс туди свого золотого Будду. Слуг і служниць зібралося там силасиленна.
Звернувся багатій до обох Будд із такими словами:
— Дав я клятву, що коли ти, мій золотий Буддо, переможеш, то буде мені служити цей робітник задарма усе своє життя. Якщо ж переможеш ти, дерев’яний Буддо, то твій хазяїн отримає усе моє багатство! Пам’ятайте про це! — І по цих словах він подав знак починати боротьбу, змахнувши своїм віялом.
І — о, диво! — обидва Будди звелися на ноги, відійшли один від одного і повільно, перевалюючись, почали сходитися. От вони схопилися і почали боротися. То один бере верх, то інший. Цілих дві довгих години тривала боротьба! Глядачі кричали навперебій:
— Ара[1]! Ара! Хто перемагає? Дивіться! Дивіться!
Слуги і служниці намагалися підбадьорити дерев’яного Будду:
— Гей, колодо, тримайся, не здавайся! Не здавайся! Не дай хазяїну перемогти!
У хазяїна очі налилися кров’ю. Він теж увесь час кричав захриплим голосом:
— Золотий Буддо, не здавайся! Золотий Будда, не поступайся!
Із золотого Будди піт котився градом. Він почав рухатися усе повільніше, усе важче і нарешті захитався від знемоги. У хазяїна обличчя теж усе спітніло.
Багатій почервонів і заволав:
— Золотий Буддо, не здавайся! Тримайся! Чи тобі не надавали почесті в моєму будинку, чи тобі не вклонялися? Невже ти піддасися простій колоді, жалюгідній дерев’янці? Покажи усім, що немає на світі нічого сильнішого за золото! Ах ти, жалюгідний боягузе!
І в гніві хазяїн почав паплюжити золотого Будду, але чим більше він сварився, тим більше слабшав золотий Будда і нарешті голосно заплакав, застогнав і впав на підлогу.
Зраділи слуги і почали глузувати із золотого Будди. Зажадали вони, щоб дотримав багатій своєї обіцянки. Нема чого робити, довелося багатію піти геть разом зі своїм золотим Буддою. Отримав усе його багатство бідняк. Щедро наділив бідняк усіх інших слуг. І почалися веселощі в будинку, де раніше тільки сльози лилися.
Почав багатій вештатися світами. Незабаром у нього і мідного гроша не залишилося. Якось заночував він у відкритому полі і почав зі сльозами дорікати золотому Будді:
— Гей, золотий Буддо, навіщо ти дав себе побороти якійсь колоді? Через твою слабкодухість мене з ганьбою вигнали з власного будинку, і господарює в ньому зараз злиденний бідняк. Адже я на тебе так сподівався! Хіба не відлив я тебе з чистого золота?
Золотий Будда йому у відповідь:
— Дарма ти мене звинувачуєш. Нарікай на самого себе! Згадай, як ти годував мене! Тільки двічі на рік, на великі свята! А слуга ділився усім, чим міг, зі своєю простою колодою. От і стала колода сильніша за золото. Гірка моя доля, що у мене такий хазяїн виявився! Одна мені залишилася розрада: стукати тебе по спині на кожній грудці. Тоді взнаєш, скільки важить золото!
Довелося хазяїну злидарювати до кінця своїх днів та ще тягати на спині важкого золотого Будду.
[1] Ара — вигук, що виражає подив.
