Один князь мав безліч дивовижних скарбів. Чого тільки в нього не було: і роги бородатого лева, і риб’ячий пуп, і навіть пов’язка на стегна бога грому Камінарісама!

Князь дуже пишався своїми скарбами.

Але його особливою гордістю був золотий півень. Хоча він і був зроблений із золота, виглядав півень зовсім як справжній. Щодня, тільки-но починало розвіднятися, він скрикував тричі: «Кукуріку!» Найбільшою насолодою для князя було час від часу виймати свої скарби і розглядати їх. Коштовностями, що йому особливо подобалися, він ніколи не втомлювався милуватися.

Було у князя вісім головних слуг. І кожен з них, як і личило князівським слугам, теж мав свій скарб — якусь рідкість, якою пишався.

І от якось князь скликав цих слуг і сказав їм:

— От що: завтра ввечері я влаштовую огляд скарбів. Приходьте усі до палацу зі своїми коштовностями. Той, чий скарб виявиться найкращим, одержить щедру винагороду.

Слуги зраділи:

— «Огляд скарбів»! От цікаво!

— Нагороду одержу я!

— Ну вже ні — я!

Так перемовляючись, розійшлися вони по оселях.

Надійшов вечір наступного дня. Князь дістав золотого півня і почав чекати на слуг з їхніми скарбами.

Незабаром з’явився перший слуга. Він приніс свій скарб — «око дракона».

Другий слуга приніс маленький череп.

— Ось череп теляти, — самовдоволено сказав він.

Третій слуга приніс ліхтар відьми.

Четвертий — шлунок борсука.

П’ятий — черевики для горобця.

Шостий — крила і лапки голуба-вертуна.

Сьомий — штучне вухо для глухого.

Позбиралися зі своїми дивинами семеро слуг і почали чекати на восьмого, але він усе не з’являвся.

— Де ж він? Що з ним трапилося?

— Йому, напевно, нема чого показати!

— Тому він і не прийшов! Шкода, але…

Поки семеро слуг вели такі розмови, з’явився восьмий слуга. Він шанобливо вклонився князю.

— Я спізнився, немає в мене ніякого виправдання.

— Потім будеш вибачатися. Покажи скоріше, який скарб ти приніс!

— Так, так… Тільки в мене немає такого скарбу, який можна назвати особливим. Я не знав, що мені принести сьогодні ввечері, і взяв із собою звичайний скарб.

— Хо! Звичайний скарб? Що це таке? Показуй скоріше!

— Я залишив його перед брамою палацу.

— Що ж ти стоїш, іди скоріше за ним!

— Так, так. Зараз!

Восьмий слуга пішов і одразу ж повернувся зі своїм скарбом. Це були чотири слухняних хлопчики і чотири чудові дівчинки. Діти стали парами і чемно вклонилися.

Весь великий зал посвітлішав від сяйва жвавих дитячих облич. А золотий півень князя і скарби його слуг одразу потьмяніли.

— М-да… — зітхнувши, заговорив князь, — справді, це чудовий скарб. Чудові діти! І хоча вони звичайні, — а поруч з ними наші рідкості і коштовності все одно, що сміття. Я заздрю тобі, тому що в тебе є перший скарб Японії — діти. Ти переміг. Винагорода належить тобі. Поздоровляю! Поздоровляю!

Почули інші слуги слова князя, і їм стало соромно. Низько опустили вони голови і довго не наважувалися підвести.