У давні часи жив в одному селі старий. І була у цього старого на правій щоці величезна ґуля. Теліпалася вона і постійно йому заважала.
Пішов якось старий до лісу за дровами. Раптом здійнялася страшенна буря, заблискала блискавка, загримів грім, полився дощ струмками.
Хотів старий повернутися додому, та куди там у таку погоду! Почав він думати, як йому далі бути. Бачить, поруч дерево з величезним дуплом.
Заліз старий у дупло і чекає, коли дощ скінчиться. А тим часом настала ніч. У густому лісі темно, хоч око виколи, вітер моторошно завиває.
Страшно старому. Сидить він у дуплі і тремтить, очей не може заплющити.
Опівночі дощ трохи стих і вітер ущух. І от чує старий у лісі голоси, начебто юрба людей спускається з високої гори. Насидівся старий один у темряві, настрахався, але тут, як почув голоси, на душі в нього одразу полегшало.
«От, — думає, — і попутники мені знайшлися».
Визирнув він з дупла та так і застиг від жаху. Замість людей ідуть один за одним якісь чудовиська, не інакше — чорти! Кольором вони різні й одягнені строкато.
Ідуть, гомонять, шлях собі ліхтариками освітлюють. І здається, начебто миготять у темряві десятки котячих очей.
У старого з переляку ледь серце не стало. Забився він у дупло, сидить там ані живий, ані мертвий, тремтить — зубами стукає.
А чорти все ближче і ближче підходять. Порівнялися з деревом, у якому старий сидів, погомоніли, погомоніли щось по-своєму і зупинилися.
«Ну, — думає старий, — пропав я!» І ще більше злякався.
Тим часом один з чортів, мабуть найголовніший, сів прямісінько під дуплом, а праворуч і ліворуч від нього розташувалися й інші чорти. І яких страховиськ тут тільки не було! І одноокі, і з ротами до вух, і з плоскими безносими пиками, та такі всі гидкі і страшні, що і не розповісти!
Звідкілясь з’явилися у чортів вино, глиняні чарки, і розпочався веселий бенкет.
Випили чорти і захмеліли, а найбільше за всіх головний чорт: сидить, очі витріщає, регоче на всю горлянку. Підхопився тут один молодий чорт, узяв тарелю з якоюсь стравою і шанобливо підносить головному чорту. Потім почав щось розповідати йому, а що — не розбереш.
Сидить головний чорт, у лівій руці чарку тримає, слухає молодого і сміється. Подивишся, ну, точнісінько як у людей!
А потім затягли чорти пісню на різні голоси. Молодий чорт вискочив наперед, затанцював.
І тут таке почалося!.. Один за іншим виходили чорти в коло показати, хто як танцює.
Були тут і гарні танцюристи — цих усі хвалили. Були зовсім незграбні — цих проводжали голосним сміхом.
Головний чорт зовсім розійшовся.
— Такої веселої гулянки, як сьогодні, у нас ще не бувало. А нумо, хто ще бажає танцювати? Виходь! — вигукнув він.
Увесь цей час старий сидів, скорчившись, у дуплі і з острахом думав: «Потрапив я у халепу!»
Але потім цікавість узяла гору. Почав він з дупла визирати і сам не помітив, як забув усі свої страхи.
Дивиться на танці чортів, немов так і має бути, і навіть ногами притупує. Далі — більше: зовсім розвеселився старий. А як почув слова головного чорта, так і самому закортіло вийти в коло, потанцювати.
Але одразу оговтався він і думає: «Висунусь я з дупла, схоплять мене чорти і з’їдять! Мабуть, потерплю, посиджу краще тут».
А чорти, як на те, ще веселіше у долоні плещуть і в такт підспівують.
Не витримав старий:
— Гаразд, будь що буде, піду! А з’їдять, так усе одно тільки раз помирати!
Сунув він сокиру за пояс, насунув шапку на очі і вискочив на галявину прямісінько перед самим носом у головного чорта.
— Зараз я вам покажу, як треба танцювати!
Від такої несподіванки чорти перелякалися більше за старого.
Підхопилися з місць, загомоніли:
— Що таке? Хто такий? Та це ж стара людина до нас завітала!
Але старому вже було байдуже.
Він виробляв усілякі штуки, носився колом швидше за білку і вигукував: «Е-ех! Е-ех!»
І так це було потішно, що чорти незабаром прийшли до тями. Почали вони плескати в такт і всіляко підбадьорювати старого.
— От який молодець! Нумо, ще! Покажи, як танцюють! — голосно кричали вони, забувши про усе на світі.
А коли старий утомився і зупинився, головний чорт захоплено вимовив:
— Ну і добрий же ти танцюрист! Ніколи такого не бачив. Завтра ввечері приходь знову, затанцюєш нам ще раз!
— Хе-хе, я і без вашого наказу прийду, — самовдоволено відповів старий. — Сьогодні я так, без усілякої підготовки танцював, а от завтра до вечора підготуюся — станцюю ще краще.
Але тут чорт, що сидів третім ліворуч від головного чорта, підвівся і каже:
— Е ні, так не годиться. А раптом обдурить старий і не прийде? Візьмемо в нього щось у заставу, щоб дотримав свого слова.
— Так, ти, мабуть, правий, — погодився головний чорт.
Загомоніли отут чорти, почали сперечатися: що краще взяти у старого. Один кричить — шапку, інший — сокиру. Припинив суперечку головний чорт.
— Ні, — каже, — найкраще візьмемо в нього ґулю зі щоки. Ґуля ця, мабуть, щастя приносить. І вже, напевно, старий дорожить нею понад усе на світі.
А старий собі радіє: «От пощастило!»
Але сам удає навмисно, немов справді злякався, і прохає чортів:
— Що ви, що ви! Хіба можна! Краще відріжте мені носа, очі витягніть, тільки ґулю, прошу вас, не чіпайте! Адже скільки років я її бережу наче скарб. Якщо заберете її — пропаду я тоді!
Почув ці слова головний чорт — зрадів.
— Ну, що я вам казав? Старий і справді дорожить ґулею. Узяти її в заставу! Гей, хто там!
Підскочили тут до старого чорти, і не встиг він оговтатися, як відкрутили йому ґулю. Старий навіть болю не відчув.
У цей час саме почало світати, на деревах ворони закаркали.
Злякалися чорти, підхопилися з місць.
— Ну, старий, завтра ввечері обов’язково приходь! Тоді й одержиш свою ґулю.
По цих словах кинулися чорти в різні боки і сховалися.
Торкнувся старий рукою щоки — гладке місце. Величезної ґулі наче й не було!
— От за це красно дякую. Бувають ще дива на світі!
І, не маючи більше сил стримувати свою радість, припустив старий бігцем додому, щоб скоріше показатися бабі.
Побачила баба, що старий без ґулі повернувся, злякалася і запитує:
— Куди ж ти ґулю подів?
Розповів їй старий, як чорти в нього ґулю в заставу забрали.
Слухає баба, ойкає, а у самої очі від подиву зовсім круглі!
І хоча прохав її старий про це диво іншим не розповідати, баба того ж дня рознесла новину по всьому селу.
А поруч з ними жив інший старий з такою ж ґулею, тільки на лівій щоці.
Довідався він, що сусід позбувся своєї прикраси, і заздрісно йому стало.
Прийшов він до старого і запитує:
— Скажи, куди поділася твоя ґуля? Хто цей вправний лікар, що зумів її відрізати? Як знайти цю людину? Я б теж хотів вилікуватися.
— Та ні! — відповідає йому наш старий. — У лікаря я не був. Ґулю учора ввечері в мене чорти в лісі відібрали.
— Як це відібрали? — здивувався сусід.
Отут наш старий і розповів йому про все докладно: як він танцював і як чорти взяли у нього ґулю в заставу.
Вислухав сусід розповідь старого і каже:
— От так історія! Мабуть, і я піду станцюю чортам. Скажи тільки, як їх знайти?
— Із задоволенням, — відповідає старий.
І він розповів сусіду, як дістатися галявини з великим деревом.
Зрадів той, поспішив до лісу.
Знайшов там заповітне дупло, забрався до нього і з острахом почав чекати на чортів.
І от опівночі дійсно з’явилася безліч чортів. Строкато одягнені, з яскравими ліхтарями в лапах вийшли вони з лісу, про щось перемовляючись.
Незабаром чорти, як і минулої ночі, розсілися перед дуплом і почали бенкетувати.
— Щось немає нашого старого, — промовив головний чорт.
— Чому його немає? — зашуміли інші. — Чуєш, старий, виходь скоріше!
Почув їхній лемент старий і думає: «Ну, тепер час!»
Боязко виповз він з дупла і зупинився.
Його одразу ж помітили.
— От він, от він! — закричали чорти.
Зрадів і головний чорт:
— Ну, нарешті! Йди сюди! Станцюй нам що-небудь веселеньке!
Старий злякано озирнувся, незграбно змахнув руками і почав тупцювати на місці.
Зморщився головний чорт:
— Що з тобою сьогодні, старий? Ти так погано танцюєш, що і дивитися огидно! Досить, більше не треба. Йди собі відкіля прийшов. Гей, хто там! Віддайте старому учорашню гулю!
Вибіг молодий чорт, у якого ґуля з минулого вечора зберігалася.
— На, одержуй! — вигукнув він і посадив старому ґулю на праву щоку.
— Це не моя! Не моя! — заволав старий, але було вже пізно.
Так і прибіг він з лісу із ґулями на обох щоках.
