Жили собі колись два чоловіки: один, на ім’я Маруйосі, чесний, а другий, Кадохіра, шахрай.
Якось, коли йому забракло грошей, Кадохіра навідався до Маруйосі та й каже:
— Може, ти позичив би мені на короткий час десять ріо[1]? Бо інакше я поплачуся життям. Я так на тебе надіюся і про твою доброту не забуду до кінця своїх днів.
Маруйосі не раз чув про неподобства, які коїв Кадохіра, але цього разу пожалів його — таке розгублене обличчя було в Кадохіри, так жалібно він просив.
— Хоч би як ти благав — зараз я не можу позичити тобі грошей — не маю при собі,— сказав Маруйосі.— Почекай до завтра. Прийдеш опівдні до придорожнього стовпа. Тільки я тебе попереджаю: борг мусиш повернути до кінця місяця, бо гроші будуть мені дуже потрібні,— застеріг він наостанок.
Кадохіра мало не застрибав на радощах.
— Даю голову на відруб, що дотримаю обіцянки, поверну борг без запізнення! — сказав він.
Наступного ранку під придорожнім стовпом Маруйосі позичив Кадохірі десять ріо і навіть не взяв розписки — повірив обіцянці. І дарма, бо з цього й почався великий клопіт.
Як настав час повертати борг, Кадохіра й пальцем не поворушив. Коли Маруйосі нагадав йому про гроші, відповів:
— Чого ти до мене сікаєшся? Хіба я позичав у тебе гроші? Не пам’ятаю.
Маруйосі, не стерпівши такого зухвальства, звернувся по допомогу до сільського старости.
Той викликав обох до себе, почав допитувати, але ж боргового зобов'язання не було, тож розмова ні до чого не привела. Маруйосі казав: «Я позичив йому гроші», а Кадохіра водно повторював: «Я не пам’ятаю».
Тоді староста почав шукати іншої ради.
— Маруйосі, а чи не було когось поряд, коли ти давав Кадохірі гроші? — запитав він.
— Тільки придорожній стовп. Людей не було,— відповів Маруйосі.
— То приведи його за свідка! — звелів староста.
Маруйосі розумів, що привести стовп за свідка не можна, але перечити не посмів.
«Маруйосі не приведе стовпа, то на суді моє буде зверху»,— тішився Кадохіра.
Минув якийсь час, і староста запитав Кадохіру:
— Як ти гадаєш, Маруйосі вже добрався до придорожнього стовпа? Туди не далеко?..
Кадохіра йому на те:
— Та ні, близько. Палицею кинути…
— Як же це так? Раніше ти казав, що й не чув про придорожній стовп. А тепер я бачу, що ти добре пам’ятаєш, де брав гроші.
Кадохіра почервонів і затремтів. Хоч-не-хоч, а довелося у всьому признатися.
Тим часом повернувся Маруйосі і сказав, що дарма ходив — привести сюди стовп не можна.
— Спасибі тобі, Маруйосі! Придорожній стовп і на відстані виявився чудовим свідком. Кадохіра — брехун,— сказав староста.
Кадохіра повернув борг Маруйосі, а той не раз хвалив перед людьми винахідливого старосту.
[1] Ріо — старовинна японська монета.
