За давніх часів на березі моря жив бідний рибалка на ім’я Кендзо Сінобу.
Якось холодного вітряного дня до хатини Кендзо хтось постукав. Кендзо відчинив двері й побачив на порозі старезного дідугана.
— Дозволь мені переночувати в тебе, — попрохав мандрівник. — Багато рі пройшов я без відпочинку й от тепер прошу тебе дати мені притулок і угамувати мій голод.
Зніяковів Кендзо.
— Поважний учителю[1], я дуже бідний і можу запропонувати вам на вечерю лише одну маленьку рибинку.
І Кендзо вказав на вогнище, де в казанку варилася якась невелика рибина.
— Але ж ти вариш цю рибу для себе, — сказав мандрівник.
— Я тільки-но повечеряв і зовсім ситий, — став запевняти Кендзо гостя. — Не відмовляйтеся від мого убогого частування і, благаю вас, не думайте про мене.
Коли мандрівник повечеряв, Кендзо поклав його на свою циновку, а сам, голодний, ліг на земляну підлогу.
Уночі Кендзо прокинувся від стогонів мандрівника.
— Що з вами, учителю? — стривожився Кендзо.
— Мені холодно, мені дуже холодно! Якщо ти не розведеш зараз вогонь, я помру.
«Що мені робити? — подумав Кендзо. — У мене зовсім не залишилося хмизу».
Так подумавши, Кендзо схопив сокиру і поспішив на берег, де стояв його старий човен. Рибалка змахнув сокирою, і незабаром човен перетворився на купу трісок. Повернувшись додому, Кендзо розпалив у хібаті вогонь.
Коли в хатині стало тепло, мандрівник підвівся з циновки і сказав:
— Дякую тобі, тепер я знову здоровий. Скажи мені, яке твоє найзаповітніше бажання?
Відповів, не вагаючись, Кендзо:
— Я хочу, щоб усі японці мали мудрість, здоров’я, чесно нажите багатство, хоробрість, знання і веселощі.
У відповідь мандрівник сказав:
— Ці людські блага зберігаються в скриньці на вершині Золотої гори. Там їх сторожить синій дракон. Багато сміливих людей намагалися дістатися Золотої гори, але важкий туди шлях. Тисячі смертей підстерігають того, хто спробує здобути ці блага!
— Я не злякаюся нічого! — голосно сказав Кендзо. — Скажіть тільки мені, поважний учителю, де знаходиться Золота гора.
Відповів мандрівник:
— Рушай на південь, але пам’ятай: досягти Золотої гори може лише той, хто любить свій народ більше, ніж самого себе, хто не відступить перед смертю!
Уранці, коли зійшло сонце, Кендзо вирушив у путь. Двадцять днів ішов він на південь, як сказав йому мандрівник. На двадцять перший він опинився на березі широкої річки.
Замислився Кендзо: «Як дістатися до протилежного берега?» Помітивши неподалік чийсь будинок, Кендзо рушив до нього. Там він запитав у хазяїна:
— Поважний пане, де я можу взяти човен, щоб дістатися протилежного берега?
— Що ви, що ви! — замахав руками хазяїн. — Нікому в світі не вдалося переплисти цю річку. Вири її настільки жахливі, що усякий, хто намагався дістатися того берега, гинув!
— Але я обов’язково повинен потрапити на інший берег! — вигукнув Кендзо.
— Жодному смертному не вдалося переплисти цю річку, — сказав знову хазяїн.
— Якби був у мене сувій шовку, я одразу б потрапив на той берег! — вигукнув Кендзо.
— Я дам вам великий шмат шовку, — сказав хазяїн. — Тільки я не розумію, як ви переправитеся на ньому через річку.
Одержавши шовк, Кендзо одразу ж почав майструвати з нього величезного повітряного змія. Коли змій був готовий, Кендзо звернувся до хазяїна з такими словами:
— Прошу вас, прив’яжіть мене до змія і запустіть у повітря. Тільки-но вітер віднесе мене на той берег, я переріжу мотузку й опущуся на землю.
Хазяїн почав відмовляти сміливця:
— Ви можете розбитися. Залишайтеся краще жити в моєму будинку, і я віддам вам за дружину мою єдину доньку-красуню. Коли ж я помру, ви станете власником багатьох земель і лісів.
Кендзо відповів:
— Японське прислів’я каже: «Хто прагне відняти у дракона чарівний камінь, той повинен битися з драконом». Той, хто вирішив зробити свій народ щасливим, не повинен боятися за своє життя!
— Нехай буде по-вашому, — сказав хазяїн і взявся за справу.
Прив’язавши Кендзо, хазяїн запустив змія. Змій здійнявся під хмари і швидко перелетів за вітром через широку і бурхливу річку. У цей час вітер затих, і Кендзо почав опускатися на землю. Як тільки ноги його торкнулися землі, він радісно вигукнув:
— Скоріше в путь, не можна втрачати ані хвилини!
Та ледве він зробив кілька кроків, як раптом з-за кущів вистрибнув лютий тигр. І в цю ж мить Кендзо почув за своєю спиною дивне шипіння.
Кендзо озирнувся і побачив, що до нього повзе удав. Порятунку для Кендзо не було: попереду — тигр, позаду — удав.
Раптом почувся страшний шум і з неба каменем упав величезний орел. Він схопив Кендзо і, перш ніж тигр і удав отямилися, здійнявся в повітря.
З кожною хвилиною орел піднімався усе вище й вище; і нарешті земля зовсім зникла з очей. Кендзо одразу ж здогадався, що орел несе його до свого гнізда, щоб там розтерзати.
Коли орел почав опускатися, Кендзо побачив під собою бурхливий океан і прибережні скелі. Ще кілька змахів — і орел опиниться на скелі, у своєму гнізді. Раптом орел побачив, що в гнізді сидить мавпа і готується зжерти його пташенят. Пронизливо скрикнувши, орел випустив Кендзо зі своїх пазурів і кинувся на мавпу.
Кендзо упав у воду, і величезні хвилі понесли його далеко у відкритий океан.
«Невже я загину, не здобувши щастя для свого народу?» — гірко подумав Кендзо.
І в цей момент він помітив поблизу кита. Зібравши останні сили, Кендзо підплив до кита і видерся йому на спину. Кит був таким величезним, що навіть не помітив, як на нього хтось заліз.
Незабаром киту набридло лежати на одному місці, і, здійнявши навколо себе величезні хвилі, велетень вирушив у путь.
Стомлений Кендзо розтягся на спині кита і сам не помітив, як заснув. Коли ж він прокинувся, то побачив поблизу берег. Не вагаючись Кендзо кинувся у воду і поплив до нього.
Ледь його ноги стали на піщаний берег, як від утоми і голоду він упав і знепритомнів.
Бідолаха Кендзо лежав на березі доти, поки його не помітив хлопчик, який пригнав на берег бика. Хлопчик побачив Кендзо і почав обмахувати його віялом. Кендзо розплющив очі, але звестися на ноги не міг. Тоді хлопчик допоміг йому сісти на бика і повіз до найближчого бамбукового лісу.
У бамбуковому лісі стояв просторий будинок. З будинку вийшов чоловік і запитав хлопчика:
— Кого ти привіз?
— Батько, ця людина лежала непритомною на березі моря, і я не міг залишити її без допомоги, — відповів хлопчик.
Тоді батько похвалив хлопчика, запросив Кендзо увійти до будинку, нагодував його й уклав спати.
Довго спав Кендзо, коли ж прокинувся, до кімнати увійшов батько хлопчика і запитав:
— Скажіть, шановний, куди ви мандруєте?
— Я йду на вершину Золотої гори, щоб здобути для народу мудрість, здоров’я, багатство, знання, хоробрість і веселощі.
— Я чув про цю гору, — сказав батько хлопчика. — Якщо вам не набридло життя, не ходіть туди! Ніхто не повертався звідтіля живим. Залишайтеся в моєму будинку і живіть скільки завгодно.
— Ні! — твердо сказав Кендзо. — Не умовляйте мене. Поки я живий, ніщо не зможе зупинити мене.
І Кендзо знову вирушив на південь.
Він минув безлюдний степ, переплив велике озеро, продерся крізь непрохідний ліс і побачив перед собою нескінченну пустелю. Три дні йшов благородний Кендзо спекотною пустелею, страждаючи від голоду й спраги; на четвертий день він побачив удалині вершину Золотої гори.
Зраділий Кендзо кинувся бігти до гори й опівдні був уже біля її підніжжя.
Не зупиняючись, Кендзо почав підніматися на вершину. Зовсім небагато пройшов він, як раптом звідкись зверху долинув громовий голос:
— Ані кроку далі, інакше будеш роздертий!
Нелегко було злякати Кендзо. Він вихопив меч і кинувся вперед.
І раптом його оточили страшні собаки.
Вони стояли навколо Кендзо, роззявивши пащі, і скажено блискали очима.
Знову долинув зверху голос:
— Повернися до них спиною, йди звідси, і вони тебе не чіпатимуть. Якщо ж ти зробиш хоч один крок уперед, пси розірвуть тебе на шматки!
Кендзо вдарив мечем найближчого собаку, і собака, підібгавши хвоста, одразу ж утік.
Інші пси пронизливо завили і заклацали зубами. Знову вдарив Кендзо мечем найближчого собаку, і цей собака теж підібгав хвоста і втік геть.
Знову долинув грізний голос:
— Зроби хоч один крок назад — і ти будеш врятований!
І тоді Кендзо зрозумів, що ці пси страшні лише для тих, хто побачивши небезпеку прямує не вперед, а назад.
І, зрозумівши це, Кендзо стрімко ринувся вперед. Тоді люті пси жалібно заскавчали і зникли.
Не встиг Кендзо зробити й кількох кроків, як побачив красиву дівчину.
Дівчина бігла йому назустріч, простягала руки і повторювала лише одне слово:
— Рятуйте! Рятуйте!
— Хто насмілився тебе скривдити? — запитав Кендзо.
— Я утекла від синього дракона. Він женеться за мною!
— Я захищу тебе! — вигукнув Кендзо і здійняв свій меч.
— Знайте ж, що синього дракона не може вразити ніякий меч. Але тут поблизу є печера. У цю печеру синій дракон ніколи не входить…
— Тоді поквапимось туди! — зрадів Кендзо.
Дівчина кинулася вперед, Кендзо пішов за нею.
Коли Кендзо увійшов до печери, він довго не міг отямитися від здивування.
Посередині печери стояв дзен[2], а на ньому безліч страв і глечики з вином.
Посадовивши Кендзо на білосніжну циновку, дівчина почала люб’язно його пригощати.
Вона підливала йому то з одного глечика, то з іншого. Такого смачного вина Кендзо ніколи в житті не пив.
Незабаром Кендзо заснув. Коли ж він прокинувся, то від жаху ледь не вмер: дівчини в печері не було, а сам він був прикутий товстим ланцюгом до стіни печери.
Зрозумів тоді Кендзо, що це підступний синій дракон обернувся на дівчину, заманив його до печери і прикував під час сну ланцюгом до стіни.
Бідолашний Кендзо лежав у печері й чекав на жахливого дракона. Але дракон не з’являвся.
Багато днів минулого з того часу, як Кендзо прокинувся прикутим до стіни печери. Його мучили голод і спрага, з кожним днем сили покидали його. І от, коли Кендзо вже приготувався вмерти, у печері раптом завив вітер, затряслися стіни — і перед рибалкою з’явився синій дракон.
Це був дуже страшний дракон. На зміїній шиї оберталася величезна кінська голова з бичачими вухами. Черево і спина дракона поросли товстою лускою.
— Погодься повернутися додому, і я не чіпатиму тебе! — прохрипів дракон. — Якщо не погодишся, я заморю тебе голодом.
— Поки я живий, я не відмовлюся від мрії зробити свій народ щасливим, — відповів Кендзо.
Дракон роззявив пащу — і печера наповнилася смердючим димом. Знову завив вітер, і знову затряслися кам’яні стіни печери. Коли ж дим розсіявся, дракона в печері не було. Він зник. Але до печери одразу ж увірвалися десять демонів. Кожен з них підлітав до Кендзо і казав:
— Погодься повернутися додому, і ми дамо тобі стільки золота, скільки ти зможеш нести.
І кожному з них Кендзо відповідав:
— Краще я помру, ніж повернуся на батьківщину без скриньки з людськими благами!
Тоді демони схопили залізні палиці і почали бити Кендзо. Після кожного удару вони запитували:
— Підеш звідси?
І щоразу він відповідав:
— Ні!..
Нічого не змогли зробити демони з Кендзо і поспішили до свого хазяїна.
Зі скаженим ревінням увірвався синій дракон до печери. Він розірвав ланцюг, яким Кендзо був прикутий до стіни, притяг його до величезного водоспаду і кинув у водну прірву.
Але тільки-но Кендзо зник у бурхливих потоках води, дракон витяг його і сказав:
— Повернися додому, і я дам тобі стільки перлин, скільки ти зможеш підняти. Згоден?
— Ні! — вигукнув Кендзо. — Ні!
— Ну, тоді настав твій кінець! — заричав у сказі дракон.
Він прив’язав Кендзо до високої сосни, над головою його прикріпив на ста мотузках величезний валун.
Зробивши таке, дракон мовив:
— Цей камінь тримається на ста мотузках. Щохвилини я буду перерізати одну мотузку. Якщо через сто хвилин ти не визнаєш себе переможеним, камінь розтрощить твою голову!
І, сказавши таке, він почав перерізати мотузки.
Минуло дев’яносто дев’ять хвилин. Тепер камінь тримався усього лише на одній мотузці.
— Останній раз запитую тебе: підеш ти звідси чи ні? — заволав дракон.
— Ні, — знову відповів Кендзо, — ні!
— Смерть тобі! — вигукнув дракон у гніві і змахнув мечем, щоб перерубати останню мотузку.
У цей момент долинув грізний голос:
— Зупинися!
Кендзо підвів очі і побачив поруч із драконом того самого мандрівника, який розповідав йому про Золоту гору і про скриньку з людськими благами. Мандрівник був одягнений у червоний шовковий одяг, у його правій руці була золота паличка.
Злостивий дракон навіть не озирнувся у бік мандрівника. Змахнувши мечем, він перерубав останню мотузку, на якій тримався величезний валун.
Але мандрівник, що насправді був могутнім чарівником, торкнувся валуна золотою паличкою — і камінь упав біля ніг прив’язаного до сосни Кендзо.
— Я розтерзаю тебе! — заволав дракон і, вивергаючи смертельне полум’я, кинувся на чарівника.
Але той сказав чарівне слово і перетворився на могутнього велетня. Побачивши це, дракон перетворився на лева. Тоді велетень знову став людиною, підняв угору золоту паличку — і крізь хмари на лева посипалися гострі стріли.
Заричавши від болю, лев підстрибнув на місці й зник.
— Ви перемогли синього дракона! — вигукнув прив’язаний до дерева Кендзо.
Але чарівник не квапився радіти. Він вийняв дзеркало, поклав його на землю, і в ньому відбилося усе, що робилося за хмарами. Кендзо побачив у небі дракона, що цілився в чарівника отруєною стрілою. Знову підняв чарівник до небес золоту паличку — і дракон звалився на землю. Але ледь він торкнувся землі, як перетворився на вовка і побіг.
Чарівник перетворився на тигра і кинувся навздогін. Тоді вовк перетворився на шуліку, а чарівник — на могутнього орла. Але в той самий момент, коли орел наздогнав шуліку, шуліка, склавши крила, впав у траву, перетворився на крота і зарився глибоко в землю. У ту ж мить орел перетворився на вепра і почав розривати нору крота. Кріт вискочив з-під землі, перетворився на камінь і покотився вниз із гори.
Тоді мандрівник знову набув свого вигляду, ударив по каменю золотою паличкою — і камінь розлетівся на дрібні уламки. Але уламки ці здійнялися в повітря і перетворилися на отруйних мух.
Мандрівник підняв жменю піску, підкинув його — і в повітрі з’явилася безліч горобців. Горобці накинулися на мух, почали їх клювати, і незабаром з усіх мух залишилася тільки одна. Кендзо побачив її, коли вона була вже високо в небі. Ще мить — і вона сховалася б за хмарами.
Але мандрівник дунув на хмари, і все небо вкрилося павутинням. У цьому павутинні й заплуталася муха.
Кендзо бачив, як муха билася в павутинні. Але чим більше вона билася, тим сильніше заплутувалася. Чарівник кинув у муху золоту паличку — і муха, перетворившись на дракона, розірвала павутину. Упавши на землю з такої висоти, дракон розбився на смерть.
Тоді мандрівник відв’язав Кендзо від дерева і сказав:
— Ти не шкодував життя, щоб зробити щасливим свій народ, тому я й прийшов тобі на допомогу. Ти не злякався смерті, не відрікся від своєї мрії, тому злі сили не змогли умертвити тебе. Йди на вершину Золотої гори. Відтепер шлях туди для тебе вільний.
Зраділий Кендзо, забувши про втому, поспішив на вершину. Тут він одразу ж побачив заповітну скриньку, схопив її і побіг униз.
Вдень і вночі йшов тепер Кендзо додому. Він поспішав до Японії, щоб наділити свій народ усіма людськими благами.
Ступивши на рідну землю, Кендзо відкрив кришку скриньки, і відтіля вилетіли Мудрість, Здоров’я, Багатство, Хоробрість, Знання і Веселощі.
Блага ці дотепер живуть на землі. Кажуть, що знайти їх може той, хто ніколи не піклується про себе, а думає тільки про щастя і благополуччя свого народу.
