Давним-давно жили по сусідству краб і мавпа. Якось погожої днини вирушили вони прогулятися. Йдуть гірською стежкою, бачать — лежить на землі зернятко хурми. Мавпа його підібрала, і пішли вони далі. Підійшли до річки, і отут краб знайшов рисовий колобок.
Підняв його краб і показує мавпі:
— Дивись, що я знайшов!
— А я знайшла оце зернятко! — відповідає мавпа.
А сама із заздрістю думає: «От, мені б такого колобка!» І почала вона умовляти краба:
— Нумо поміняймося: ти мені рисовий колобок, а я тобі насіннячко хурми.
— Е, ні. Мій колобок ось який великий…
— Але ж насіннячко можна посадити, зійде воно, виросте дерево, скільки хурми ти збереш, подумай!
Подумав краб і погодився:
— Ну що ж, мабуть, ти права! — і краб проміняв свій великий колобок на маленьке насіннячко хурми.
Схопила мавпа колобок і одразу, перед очима у краба, почала ним ласувати.
А коли з’їла, промовила:
— До побачення, крабе! Дякую тобі за частування! — і, сміючись, утекла.
А краб поспішив до себе в сад і посадив там насіннячко. Посадив і приказує:
Скоріше проростай, насіннячко хурми,
А інакше роздавлю клішнею.
Незабаром з’явився з землі ніжний паросток. Повзає краб навколо і приказує:
Скоріше рости, дерево хурми,
А інакше зріжу клішнею.
Почало рости дерево не по днях, а по годинах; виросло високим, розкинуло гілки, вкрилося листям, і вже квіти на ньому цвітуть. Повзає краб навколо дерева і приказує:
Скоріше зрійте, плоди хурми,
А інакше порубаю клішнею.
І от на гілках з’явилася безліч червоних плодів. Милується ними краб і думає: «Ну і смачні ж вони мають бути! Зараз скуштую!»
Простягнув він клішню, та сам на зріст невеликий — не може дістати. Спробував залізти на дерево — нічого в нього не виходить. Як не намагається, щоразу падає на землю. Так щодня плазував краб під деревом і з досадою дивився вгору.
Якось прибігла до нього мавпа і бачить: усе дерево, немов бубонцями, обвішано стиглою хурмою. «Знала б, ніколи б не проміняла своє насіннячко на рисовий колобок!» — з досадою подумала вона. А краб і каже їй:
— Що стоїш дивишся? Лізь на дерево! їж! Та й мені скинь трохи.
«Ну, не все ще втрачено!» — подумала мавпа. Однак вигляду не подала і говорить:
— Добре, добре! Я й тобі скину. Почекай тут унизу.
Видралася вона на дерево, сіла на гілку зручніше і взялася до справи. Зірвала найсоковитіший та найспіліший плід, поклала до рота і давай їсти, аж за вухами лящить. Куштує і приказує:
— Ах, яка смачна хурма!
Довго дивився краб на мавпу, а потім не витримав і каже:
— Що ж ти їси там одна? Кинь і мені що-небудь!
— Добре, добре, зараз! — відповідає мавпа. Зірвала вона зелений, недостиглий плід і жбурнула на землю.
Краб кинувся до хурми, скуштував — аж рота звело від гіркоти!
— Чуєш, ти! Навіщо рвеш такі гіркі? — закричав краб. — Давай що-небудь смачніше!
— Добре, добре, зараз зірву! — відповідає знову мавпа.
А сама знайшла зовсім зелену хурму і жбурнула на землю.
— Ти знову мені кинула гірку хурму! Знайди хоч один солодкий плід! — просить краб.
— Ну, тоді одержуй ось цей!
По цих словах зірвала мавпа найзеленішу і найтвердішу хурму та як жбурне її щосили прямісінько в голову краба.
— Ах! — скрикнув краб і з розбитим панциром звалився мертвим під деревом.
— Туди тобі й дорога! — сказала мавпа. — От тепер ми поласуємо!
Наїлася вона досхочу стиглої хурми та ще із собою набрала стільки, що ледве в лапах помістилося, і вирушила додому.
Тільки-но втекла мавпа, прийшов син краба. Підійшов він до дерева і бачить: лежить його батько мертвий, з розбитим панциром. Злякався молодий краб, став гірко плакати. Плаче, а сам думає: «Хто ж цей лиходій? Хто убив батька?» Глянув він на дерево, а там тільки зелені плоди висять, стиглих — наче й не було.
Зрозумів молодий краб, що це мавпячих лап справа: вона і батька вбила, і хурму обірвала. Заплакав він ще дужче. Отут підкочується до нього каштан і запитує:
— Ти чого, крабе, плачеш?
— Як же мені не плакати? — відповідає краб. — Убила мавпа мого батька, а як помститися їй — не знаю.
— Ах, ця підла мавпа! Ну нічого, не плач. Я тобі допоможу.
Але не слухає його молодий краб, усе плаче.
Підлітає тоді оса і запитує:
— Ти чого, крабе, плачеш?
— Як же мені не плакати? — відповідає краб. — Убила мавпа мого батька, а як помститися їй — не знаю.
— Ах, ця підла мавпа! Ну нічого, не плач, я тобі допоможу.
Але не вгамовується молодий краб, плаче ще голосніше.
Підповзає тоді до нього, ворушачи стеблами, морська капуста і запитує:
— Ти чого, крабе, плачеш?
— Як же мені не плакати? — відповідає краб. — Убила мавпа мого батька, а як помститися їй — не знаю.
— Ах, ця підла мавпа! Ну нічого, не плач, я тобі допоможу.
Але безутішний молодий краб плаче і плаче. Отут підкочується до нього з гуркотом ступка і запитує:
— Ти чого, крабе, плачеш?
— Як же мені не плакати? — відповідає краб. — Убила мавпа мого батька, а як помститися їй — не знаю.
— Ах, ця підла мавпа! Ну нічого, не плач, я тобі допоможу.
Тоді облишив молодий краб плакати. Зібралися довкола нього каштан, оса, морська капуста та ступка і почали радитися, як помститися мавпі.
Порадилися і вирушили в путь.
Приходять, а мавпи немає вдома: видно, наїлася вона хурми і пішла прогулятися.
— От і добре! — сказала ступка. — Підемо до будинку, сховаємося там і будемо чекати.
Увійшли вони до будинку.
Огледівся каштан і каже:
— Я отут сховаюся, — забрався у вогнище і зарився в золу.
— А я тут, — сказала оса і сіла за глечиком із водою.
— А я тут, — сказала морська капуста і розкинула свої стебла на порозі.
— Ну, а я сюди заберуся, — мовила ступка і влізла на полицю.
Звечоріло. Повернулася мавпа додому і каже:
— Уф, у горлі все зашерхло!
Присіла вона біля вогнища, простягнула лапу до чайника, але тут з гарячої золи з тріском вилетів каштан — та як стукне її прямо по носі!
— Ой! — скрикнула мавпа і, закривши морду лапами, побігла на кухню.
Тільки-но нахилилася вона над глечиком з водою, щоб помити ніс, як раптом із дзижчанням вилетіла зі свого укриття оса і вп’ялася їй в око.
— Ай! — закричала мавпа ще гучніше і прожогом кинулася на вулицю.
Поспішаючи підковзнулася вона на стеблах морської капусти, що чекала її на порозі, і розтяглася на підлозі біля входу.
Цього саме і потрібно було ступці. З гуркотом звалилася вона на мавпу і придавила.
Лежить мавпа під ступкою, тільки лапами дриґає.
Ось тут підповз до мавпи молодий краб.
— От тобі за батька! — вигукнув він, змахнув своїми клішнями і відтяв мавпі голову.
