Давно колись був собі чоловік з великою бородавкою на правій щоці. Одного дня, коли той чоловік збирав у лісі хмиз, знялася страшна буря.
— Цур тобі, пек тобі! — закричав чоловік і заховався у печеру.
«От лихо! Хоч би недовго лютувала»,— роздумував він, але буря його не слухалася, а щораз дужчала.
Тим часом день скінчився і надворі стемніло. Чоловіка охопив такий страх, що й сон його не брав.
Нарешті опівночі буря вщухла. З-за хмар показався місяць.
— Ото була буря! — проказав чоловік, уже збираючись виходити з печери, та раптом почув знадвору галас, Висунув голову, дивиться — веселяться, ставши в коло, чудовиська оні. сині й червоні, з бичачими рогами і без них.
«От тобі й маєш! Оце пригода!» — подумав чоловік і затрусився, мов у лихоманці.
А тим часом чудовиська заходилися танцювати під звуки барабана й флейти.
— А-ха-ха! О-хо-хо! А-ха-ха! О-хо-хо!
Чоловік так захопився незвичайним видовищем, що й забув про недавній страх. Навіть більше — ноги його самі просилися до танцю.
Раптом вожак чудовиськ, що сидів посередині кола, закричав:
— Хто іще краще станцює?
Почувши ці слова, чоловік не міг стриматися:
— Ой та-та! Ой то-то! Ой та-та! Ой то-то!
Приспівуючи, чоловік вистрибував у танці, як несамовитий. Приголомшені чудовиська дивилися на нього, роззявивши роти, а тоді й самі пішли в танок, приказуючи: «Ой та-та! Ой то-то! Ой та-та! Ой то-то!»
— От молодчага! От молодчага! — хвалив чоловіка вожак, звівшись на ноги.
Флейта і барабан грали щораз гучніше, а чудовиська весело стрибали навколо чоловіка.
Тим часом небо на сході засіріло і заспівали півні. Чудовиська відразу принишкли і перестали танцювати. Навколо стихло, і чоловікові знову стало лячно.
— Ох і мастак ти танцювати! — сказав вожак, підійшовши впритул до чоловіка.— Такого видовища я ніколи ще не бачив. Слухай, приходь ще раз до нас у гості!
— Обов’язково прийду! — відповів чоловік, хоча сумнівався, чи дотримає обіцянку.
— З твого обличчя видно, що прийдеш! — раділи чудовиська, обступивши чоловіка.— Та все одно залиш нам щось коштовне під заставу. Ну хоч би бородавку.
«От і добре!» — подумав чоловік, але вирішив передчасно не радіти, бо, гляди, й життя ненароком позбудешся.
— Трохи потерпи, ми тільки бородавку вирвемо! — сказали чудовиська.
— О-ой! — скрикнув чоловік, і бородавка щезла у нього з обличчя.
— Ку-ку-рі-ку! — вдруге заспівали півні, і чудовиська зникли, наче їх хто злизав.
Незабаром на сході з’явилося сонце, і чоловік повернувся додому.
Треба сказати, що сусід того чоловіка теж мав бородавку, але на лівій щоці. Вранці, коли чоловік повернувся з лісу, сусід, побачивши його, здивувався:
— Чоловіче, куди ділася твоя бородавка?
— Ось послухай, що зі мною сталося,— сказав чоловік і докладно розповів про свою нічну пригоду.
— От цікаво! От цікаво! — повторював сусід, а ввечері подався до лісу. Заліз у печеру і став дожидати чудовиськ.
Вони не забарилися і, добряче впившись, почали танцювати.
«Які страшні! Це, мабуть, вони»,— вирішив сусід, відчуваючи, як увесь тремтить.
— Невже веселий дядько не прийде? — спитало одне чудовисько.
— Мабуть, що ні,— відповіло друге.
— Напевно прийде. Бо залишив у нас коштовну річ — бородавку,— заперечило третє.
Стрибаючи, чудовиська роззиралися навсебіч — шукали свого знайомого.
«Ой, як страшно! Але ж треба будь-що позбутися бородавки»,— подумав сусід і, заплющивши очі, вибрався з печери.
— От добре, що ти прийшов! Танцюй, швидше танцюй!
Чудовиська радісно заплескали лапами. Флейта і барабан зазвучали ще гучніше, ніж минулого разу.
Чудовиська стрибали навколо сусіда так близько, що йому здавалося: ось-ось вони вгородять у нього зуби.
Сусідові ставало щораз страшніше, тож ноги і руки його не слухалися.
— Як ти погано танцюєш! Не так, як учора. Хлопці, проженімо його! — раптом закричав вожак.— Слухай, чоловіче, бери свою бородавку і геть звідси!
Сусід ойкнув і мацнув рукою праву щоку — тепер і там сиділа бородавка.
Аж тут заспівали півні. Чудовиська принишкли і вмить щезли.
— Почекайте! Почекайте! — гукав сусід.
Та чудовиськ як і не було.
Ось так і залишився сусід з двома бородавками — на лівій і на правій щоці.
