Жив на світі собі дурний вовк. Зустрів він одного разу козу та й каже їй:
— Зараз я тебе з’їм.
— Ну, що ж, коли у мене така доля — я згодна. Але я дуже худа й стара. Краще зачекай-но трішки, я збігаю додому й пришлю тобі свою доньку. М’ясо у неї ніжне, молоде.
Вовк згодився, відпустив козу та ліг під кущем. А коза побігла додому й розповіла про все чабану. А чабан батогом відшмагав вовка. Той насилу втік. Іншим разом вовк зустрів овечку.
— Овечко,— каже він,— я зараз тебе з’їм.
— Ну, що ж,— відповіла овечка,— від долі не втечеш, тільки дозволь мені перед смертю потанцювати.
Вовк згодився.
Почала овечка танцювати навколо вовка. Танцює, а сама кола робить усе більші та більші, отак і втекла. Знову залишився вовк без обіду. Бреде він далі степом. Кінь пасеться. Підбіг до нього вовк і каже:
— Зараз я тебе з’їм.
— Гаразд,— говорить кінь,— тільки прошу тебе, починай їсти мене з хвоста, а голова хай ще пасеться.
— Можна й так,— згодився вовк і підійшов до хвоста…
Кінь ударив його задніми копитами. Тут вовкові й кінець настав.
