Були собі дід та баба. Мали вони коня — баского й сильного.

Одного разу відпустив старий інохідця у степ пастися. Пасеться той і раптом бачить — біжить назустріч йому барс. Злякався кінь, але вигляду не подав. Запитує він барса:

— Ти хто такий?

— Я — ала-барс[1], цар над усіма лісовими звірами. А ти хто?

— А я цар над домашньою худобою!

Злякався ала-барс, що зустрів іншого царя, та й каже:

— А все-таки я головніший за тебе!

— Ба ні, я головніший!

Довго вони сперечалися. Нарешті кінь запропонував:

— Поміряймося з тобою силою! Хто дужчий, той і головніший.

— Гаразд! — відповідає барс.— Тільки чим силу міряти маємо?

— А ось чим: хто з нас добуде з каменя іскри — той дужчий.

Згодився барс і почав силу показувати. Бив він, бив ногами об камінь, але все даремно: жодної іскри не вибив.

Тоді кінь вдарив об камінь підкованим копитом, і враз із каменя сніп іскринок посипався.

Побачив барс іскри, злякався й кинувся тікати.

[1] Ала-барс — пістрявий барс.