Лисиця, черепаха та кліщ

Одного разу лисиця, черепаха та кліщ випадково натрапили на просо.

Думали-гадали, що робити з цим просом і вирішили посіяти, а врожай поділити між собою.

Прийшли вони до річки, вибрали найкраще місце.

Лисиця лягла під обрив і сказала, що підпиратиме його, щоб він не впав. Черепаха почала орати, а кліщ сіяти.

Нарешті просо достигло.

Черепаха та кліщ скосили просо, намолотили купку зерна От кличуть лисицю.

Прийшла вона та й каже:

— Цього проса дуже мало, не варто його і ділити. Зробімо краще так: покладемо купку зерна подалі: хто перший із нас прибіжить до нього, тому весь урожай і дістанеться.

— Гаразд,— погодилися черепаха та кліщ.

Вибрали місце.

— Хай бог помагає! — вигукнула лисиця й побігла до купки проса, а кліщ тим часом уп’явся їй у хвіст. Добігла лисиця до зерна та й сіла.

— Невже ти хочеш розчавити мене? — зарепетував кліщ.

— Коли ти встиг добігти сюди? — запитала лисиця, не вірячи своїм очам.

— А пам’ятаєш, коли ти вигукнула: «Хай бог помагає!» — я вже сидів тут,— гордо мовив кліщ.

Зчинили лисиця та кліщ сварку.

Сперечалися вони, сперечалися і, нарешті, вирішили зачекати черепаху.

Аж це приповзла черепаха з закривавленим лицем.

— Ой, моя лиско! — простогнала вона.— Зі мною сталася біда: тебе розшукують двоє вершників із беркутами та хортами. Вони напали на мене, почали кричати й вимагати: «Де, де сховалася лисиця?» Я не сказала їм, де ти є. За це вони побили мене. І тепер, здається, йдуть по моїх слідах.

— Друзі, не кажіть, де я! — тремтячим голоском простогнала лисиця.— Просо поділіть між собою. Прощавайте! — Лисиця чкурнула, тільки курява за нею піднялася.