Жиренше і хан

Казахська казка

Був час, коли Жиренше пас ханських коней. Ось одного разу розбіглися у нього коні по всьому степу. Поїхав юнак їх шукати. Доїхав до перехрестя й нерішуче зупинився. Побачив дівчину, що збирала хмиз, і спитав її:

— Красуне, скажи, будь ласка, яким шляхом краще їхати?

Дівчина і відповіла:

— Поїдеш ліворуч — далі, але ближче буде. Поїдеш праворуч — ближче, але далі буде!

— Дивно!— вигукнув Жиренше.— Не розумію я тебе… Як це так: ближче, але далі буде?..

— А там грязюка! — знову усміхнулася красуня.

— Де ж ти живеш, така розумна? — поцікавився хлопець.

— У тій юрті, де сорок дірок,— мовила дівчина і побігла.

Відшукав Жиренше у найближчому аулі найдірявішу юрту й одружився з бідною красунею.

Дізнався якось про цю жінку хан і вирішив заволодіти нею, а Жиренше вбити.

Ось він покликав пастуха до себе і наказує йому:

— Поший мені, Жиренше, чоботи з каменю!

Приплентався юнак сумний додому та й каже дружині:

— Хан звелів пошити чоботи з каменю. Порадь, будь ласка, що робити мені?

Недовго думала красуня і порадила чоловікові:

— Щоб пошити такі чоботи, ти попроси у хана дратву з масла і шило з воску.

Зрадів Жиренше такій розумній відповіді своєї дружини й побіг швиденько до хана.

— Ти що — з місяця звалився? — здивовано вигукнув очманілий хан.— Хто ж може зробити дратву з масла, а шило з воску?

А пастух посміхається:

— А без них, всемогутній наш повелителю, чобіт з каменю мені не пошити.

«Обвів мене все-таки навколо пальця цей пройдисвіт,— подумав хан.— Але нічого — ще побачимо, хто сміятиметься останній…» І звелів юнакові зварити для нього бика, але так, щоб у кишках нічого не було і щоб він не був зарізаний.

Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.

Недовго думала красуня і порадила чоловікові:

— Візьми, Жиренше, бика, давай йому пити тільки солонцеву воду і ганяй два дні.

Все він зробив так, як звеліла жінка.

Нічого в бику не залишилося.

Зварив він його і почав розрізувати при ханові.

Дивиться хан — і очам своїм не вірить: бик не зарізаний, а в кишках нічого немає…

Задумався хан: як звести хитрого пастуха?

Дає він юнакові дев’ять баранів і наказує, щоб вони через дев’ять днів по ягнятку народили.

Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.

Заспокоїла його красуня:

— Це він нам дев’ять баранів для їжі дав!

Минуло дев’ять днів. Звеліла дружина Жиренше зарізати баранів, вимазала руки в крові й побігла швиденько до хана.

Хан, усміхаючись, питає її:

— Трояндо моя, чому в тебе руки в крові?

— Жиренше тільки що дівчинку народив! — радісно вигукнула красуня.

— Що ти мелеш? — блиснув холодними очима хан.— Хіба чоловік може родити?

— А ти ж хотів, всемогутній наш повелителю, щоб тобі барани ягнят народили! — посміхнувшись, відповіла жінка.

Бачить хан — нічого не можна зробити з Жиренше. Вирішив він убити юнака. Запросив до себе і сказав:

— Збирайся зі мною на полювання.

Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.

Зробила вона з свого молока кумис, дала чоловікові і сказала:

— Сам не пий, але коли хан захоче пити — дай йому. Тоді він тебе не зачепить.

Поїхав хан з пастухом на полювання. Захотілося йому пити. Жиренше дав ханові кумису. Напився він та й питає:

— Друже, де ти взяв такий солодкий кумис?

Розповів пастух правду, нічого не втаїв.

— Тепер я тебе не чіпатиму! — вигукнув хан, завернув коня і поїхав до себе додому.

А Жиренше повернувся до дружини, радий, веселий, щасливий.

Переклад: Олександр Петькун

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up