Алимкул-ясновидець

У хана Омурбека вкрали казну. Зібрав хан людей і оголосив:

— Тому, хто знайде мою казну, віддам половину худоби. Якщо ж казна не знайдеться — нікому не минути мого гніву.

Полякались люди жорстокого хана.

— Є у нас Алимкул-ясновидець, тільки він зуміє знайти казну,— кажуть вони ханові.

Привели Алимкула, поставили йому юрту недалеко від аїлу. Він обіцяв знайти злодіїв рівно за сорок днів. Але щоб кожного дня йому різали по барану й досхочу годували його. «Все одно помирати,— думав собі Алимкул.— Хай хоч наїмся м'яса перед смертю та добре відпочину». Він заховав у торбинку сорок сушених персиків: щовечора їстиме по одному й знатиме, скільки лишається днів.

А вкрали ханову казну сорок злодіїв.

— Ханову казну взявся знайти ясновидець Алимкул, і хан поставив йому юрту недалеко від аїлу. Треба дізнатися, що поробляє там Алимкул і як він збирається шукати злодіїв. Пошлемо когось підслухати,— радяться між собою злодії. І послали одного злодія до юрти Алимкула.

Увечері підкрався той злодій до юрти, слухає. Тим часом зовсім споночіло, й Алимкул зібрався спати. Дістав він один персик з тих сорока й каже собі:

— Сорок вас усього, і один уже передо мною.

З'їв він той персик та й ліг спати.

Почув Алимкулові слова злодій, злякався, прибіг до своїх товаришів і каже їм:

— Пропали ми, Алимкулові все відомо. «Сорок вас усього, і один уже переді мною»,— сказав він, коли я підкрався до юрти.

Другої ночі послали підслуховувати іншого злодія.

— Сорок вас усього. Ось і другий уже переді мною,— сказав собі Алимкул і з'їв другий персик.

А злодій подумав, що то Алимкул і його побачив, прибіг до товаришів та й розповів їм усе почуте.

Третьої ночі посилають до Алимкула кривого злодія. От зібрався Алимкул спати, дістав із торбини персик, та персик попався червивий. Каже собі Алимкул:

— Сорок вас усього. Ось і третій уже переді мною, правда, якийсь негодящий.

Дуже злякався кривий злодій. «Цей і справді все знає,— подумав він собі.— Від нього нікуди не втечеш, а скаже ханові — там уже помилування не жди. Краще я сам признаюся».

Зайшов злодій до юрти, привітався.

— Заходь, заходь,— каже йому Алимкул, ні про що не здогадуючись.

— Ви, мабуть, знаєте, чого я до вас прийшов?

— Звичайно, знаю,— впевнено відповів Алимкул.

Тоді злодій признався у всьому:

— Казну в хана вкрали ми, сорок злодіїв. Сюди переді мною приходило двоє-, і ви їх одразу впізнали. Сьогодні ви впізнали й мене. «Ось і третій вже переді мною, правда, якийсь негодящий»,— сказали ви. Беріть, що хочете, тільки ханові не кажіть! Згляньтеся над нами! А казну ми закопали в яру. Там усе, як було, ми не чіпали ані гроша.

Зрадів Алимкул, але взнаки не подає.

— Гаразд, хлопці,— відказує він.— Якби сьогодні ви не призналися, завтра я збирався все розказати ханові. Я збережу вам життя, але ви більше ніколи й нічого не крадьте ні в хана, ні в цьому аїлі. Усе, що вкрали — залиште, а самі перейдіть річку і ніколи сюди не повертайтесь. Якщо ж у нас пропаде хоч одне паршиве ягня, знайте, я вас знайду, і тоді не сподівайтеся на милість.

Зрадів злодій, прибіг до своїх товаришів і розказав їм усе. Тієї ж ночі пішли злодії світ за очі, тільки їх тут і бачили.

Радісно Алимкулові, що так легко знайшлися злодії. Сорок днів спочивав Алимкул, їв щодня баранця, запивав чаєм. Сорок першого дня прийшов Алимкул до хана, привітав його та й каже:

— Мій хане, казна ваша ціла, захована в яру. Можете забрати її. Сорок злодіїв украли вашу казну. Вони подалися звідси. Ви не впіймали їх, але можете бути певні — тепер у вас нічого не пропаде.

Послав хан по казну, знайшли її, принесли. Довелося ханові віддавати свою худобу.

Та через кілька днів з'явились до хана його пастухи — з табуна пропала кобила. Кличе хан Алимкула.

— Мій хане! Кобилу не вкрали, а де вона, завтра скажу вам, бо мушу ще сон побачити.

Увечері Алимкул розпитав пастухів і дізнався від них, що кобила була жеребна й що зникла вона біля річки під час водопою. Вранці й каже Алимкул ханові:

— Ваша кобила лоша привела, шукайте її біля річки.

Послав хан своїх пастухів. Знайшли вони кобилу з малим лошам.

Через кілька днів знов надумав хан перевірити Алимкула. Вирішив він упіймати муху. Махнув рукою, але муха втекла. Вдруге махнув — і знову схибив. За третім разом зловив муху, прийшов до Алимкула й питає:

— Що у мене в руці? Як ти ясновидець — відгадай.

Розгубився Алимкул. «Ну,— думає,— оце вже й смерть моя». І признається ханові:

— Раз порятувався і другий, а на третій таки попався.

А хан подумав, то про муху, що в його кулаці. «Видно, й справді цей Алимкул — ясновидець»,— дивується хан.

Одного разу хан узяв Алимкула з собою в лазню. А той усе думав, як би звільнитись йому від хана. Прикинувся він божевільним, схопив хана та й потяг на зимовий холод. Хан як тріснеться лобом об одвірок! Благенька покрівля старої лазні загриміла додолу.

Вискочив хан та й каже:

— Якби не ти, Алимкуле, певно, роздавило б мене. Ти вже знав, що покрівля впаде, і хотів мене вивести, правда ж?

— Авжеж, авжеж… Я боявся за ваше життя і хотів вас скоріше вивести,—каже на те Алимкул.

— Ти врятував мене від смерті, тепер ти вільний,— відпустив Алимкула хан.

Дуже зрадів Алимкул, що спекався нарешті хана, й зажив собі, як хотів.