Давно-давно жив собі чижик на ймення Акбаш. Щороку мостив він гніздечко в гіллі старого дуба, виводив пташенят, а коли наступала осінь, вирушав у далеку дорогу. Так минуло три роки...
Жили собі колись семеро братів. І були вони страшенно заздрісні. І було у семи братів семеро чорних бичків. Неподалік від братів мешкав бідний селянин. І був у нього тільки один бичок. Семеро братів не любили бідного селянина, чинили йому всілякі прикрощі, не давали вільно зітхнути. І не знав селянин, як йому врятуватися від такої напасті. Одного разу байський син […]
Було колись у однієї старої жінки семеро синів. І кожен з них вирізнявся якимсь особливим умінням. Закортіло матері дізнатися, чиє вміння важливіше, і запитала вона в синів...
Був собі вовк. Жив він на березі річки і почував себе тут володарем: кого не зустріне — заріже і з'їсть. Так прожив той вовк уже багато років, але й досі ще не наївся. Ото й прозвали його Голодним вовком...
Колись дуже давно жив собі хан. І було в нього троє синів і три дочки. Той хан був завзятим мисливцем. Одного разу він у супроводі сорока джигітів повертався з полювання. Вечоріло...
Жив колись на світі дотепник та красномовець, на ймення Джееренче. І був у нього син Тольомірза. «Це такий брехун, якого й світ не бачив»,— тільки й чув батько, як говорили люди про його сина…»
Колись дуже давно жив собі хан, який мав єдину доньку-красуню. В ту дівчину закохався син бідняка, що пас чотирьох ханових тулпарів . От він і каже своєму батькові...
Було насправді, чи тільки комусь приснилося, ніхто того не відає, але жила колись на світі дівчинка. Підросла вона, красунею стала, аж тут одне за одним повмирали в неї батько та мати. І зосталося від них тільки й спадку, що верблюд та мале теля. Що було робити? Бідолашна сирітка, аби якось жити далі, продала верблюда, справила собі […]
Жив колись на світі хан Айдаркан. Було в нього все, чого душа забажає: військо і візири, незліченні багатства, чесне ім’я і добра слава. Тільки одного не мав хан — дітей. Одного разу їхав хан зі своїми джигітами понад берегом річки і зустрілось йому троє дівчат. — Куди поспішаєте, красуні? — питає хан. — Сироти ми, — кажуть дівчата, — […]
Одного разу дружина бідняка пішла збирати до лісу хмиз. І там захопили її пологи. Під молодою чинарою в лісі знайшовся у неї хлопчик. Спеленала жінка хлопчика, скинула на плечі в’язанку хмизу й рушила додому. А вдома зарізали останню козу, влаштували маленький, той і назвали хлопчика Чинарбаєм. Відколи Чинарбай зіп’явся на ноги, він щодня приходив гратися до тієї […]
Колись давно біля зелених гір на березі Іссик-Кулю жив один дідусь. Було в нього багато дітей, а ще більше онуків. Не знали вони ні горя, ні злиднів. Але діти росли й почали сваритися між собою. Це дуже засмучувало дідуся й бабусю. А сварки між невістками, дочками та синами не вщухали. Якось уночі випав глибокий сніг. Прокинувся […]
Колись давно-давно стояло собі велике місто. І правив у цьому місті лихий хан Бекджан. Поблизу міста текла чимала річка. На березі річки на околиці міста жили собі старий із старою, які мали єдиного сина Ісмаїла. Сім'я тим і жила, що давала річка: наловлять риби і продадуть на базарі. Одного разу закинув старий у річку сіті, а витягти назад не подужає...
Жив собі на світі бідний старий чоловік. Був у нього один-єдиний син та одна яблуня в саду. Щороку на верхівці яблуні дозрівало однісіньке яблуко. Старий з'їдав те яблуко й одразу ставав молодшим...
Один селянин мав коня із зірочкою на лобі. Навесні кінь ходив у плузі, тягнув борону, восени молов на тоці збіжжя, взимку возив на санях воду, словом, знаходилася для нього робота щодня. Але минули роки, Білозорий постарів, нічого вже робити не міг. — Іди тепер своєю дорогою, — сказав йому господар та и вигнав у гори. Довелося […]
Був собі колись на світі джигіт на ймення Койлубай. По сусідству з ним жили чотири брати, яких прозвали люди чотирма вовками. Одного року посіяв Койлубай на своєму полі просо. Але четверо вовків, що й собі посіяли просо, не дають йому води поливати. Засихає Койлубаєве просо...
Колись давно… В які роки, в які віки те діялось, хто й зна, було собі місто. За містом на високій горі стояв білий ханський палац, оточений глибокими проваллями, по дну яких гуркотіли стрімкі потоки води. Хан, що жив у тому палаці, уславився не лише своїм багатством, але й своєю жорстокістю. Щодня тут когось тягли на шибеницю […]