У давні часи це було. Рівнинами Внутрішньої Монголії протікала річка — широка, світла, прозора. На західному її березі тихо і мирно жила з матір’ю дівчина незвичайної краси. Звали її Сола.
А на східному березі річки жив багатий нойон зі своїми слугами і наближеними.
Серед слуг нойона був один юнак. Ще в ранньому дитинстві залишився він без батьків, і в нього не було навіть імені.
Відтоді пас він худобу нойона, і усі називаали його просто пастушком.
Важко жилося йому: з раннього ранку до пізньої ночі працював він без відпочинку, ніколи не їв удосталь, не мав теплого одягу. До того ж, його часто кривдив хазяїн.
Якось навесні, коли настали теплі дні, пастух помітив, що щоразу, як він їде уздовж річки до пасовища, із західного берега на нього дивиться з ласкавою посмішкою прекрасна дівчина.
І ввечері, коли він повертався додому, вона вже чекала його на тому самому місці.
Спочатку пастух не звертав на неї уваги, але, бачивши її щодня, він усе частіше почав думати про неї, і в серці його зародилося кохання.
Якось увечері, повертаючись додому, пастух побачив, як дівчина на іншому березі раптом змахнула рукою, у повітрі щось блиснуло і якийсь пакунок упав до його ніг. Він зіскочив з коня і підняв пакунок. Це виявився загорнутий у ганчірочку шматок сиру, до якого був прив’язаний розшитий кольоровими нитками гаманець.
Юнак глянув на той берег — дівчина стояла саме навпроти нього і весело сміялася.
З того часу юнак почав часто переправлятися на західний берег, щоб посидіти і пожартувати із Солою. Вони усе більше звикали одне до одного, і незабаром їм уже важко було розлучатися.
Юнак завжди носив із собою гаманець, що подарувала йому кохана. Вигнавши худобу на пасовище, він сідав десь осторонь, витягав з-за пазухи гаманець і довго милувався ним. А уночі він завжди клав гаманець під подушку.
Якось уздовж річки проїжджав нойон. Глянувши на західний берег, він побачив прекрасну дівчину, що прала білизну. Нойон зупинив коня і довго із захопленням дивився на красуню, а потім гукнув своїм слугам:
— Спіймайте мені цю пташку, та швидше! Вона мені подобається! — і голосно розсміявся.
Того ж вечора дівчину схопили і насильно привели до будинку нойона. Нойон запропонував їй стати його молодшою дружиною. Сола розсердилася і узялася сварити нойона так, що його жирна кругла фізіономія стала червонішою за буряк.
Нойон розлютився, витяг з-за пояса короткий гострий ніж і гнівно вигукнув:
— Закрий рота, бо я зараз заколю тебе! Гей, замкніть її під замок!
Слуги виконали його наказ.
Настала ніч, і в будинку нойона усе затихло. Лише бідна Сола сиділа одна в малесенькій темній комірчині і гірко плакала, ремствуючи на свою долю. Вона згадала про юнака, і в душі її немов спалахнув вогонь — так захотілося їй вирватися з в’язниці!
Довідавшись про те, що трапилося, пастух дуже засмутився і вирішив будь-що врятувати свою кохану.
Опівночі, скориставшись тим, що похмурий вартовий, приставлений до Соли, міцно спав, юнак тихенько прокрався в комірчину, схопив дівчину за руку і прошепотів:
— Ходімо швидше!
Вони скочили на коня і тільки-но хотіли вирушити в путь, як випадково розбудили страшних собак нойона. Ті, немов скажений вихор, з голосним гавкотом накинулися на них. Але юнак хльоснув коня батогом, і вони поскакали.
Тим часом гавкіт собак розбудив вартового. Побачивши, що Сола зникла, він не на жарт перелякався і кинувся розповідати нойонові про втечу. Той розлютувався і відправив слуг доганяти утікачку.
На світанку слуги нойона оточили пастуха і Солу. їх схопили і потягли назад, до будинку нойона. Побачивши пастуха разом з дівчиною, нойон здивовано витріщився на нього і закричав:
— Ах ти, чортове плем’я! Як ти наважився звільнити її та ще й утекти разом з нею?
Але юнак не злякався його лементу. Він не міг більше стримувати ненависть і гнів, які багато років таїлися в його серці. Безстрашно підійшов він до нойона:
— Чи чесна ця справа — красти чужу дівчину?! І хіба врятувати людину — це злочин?
Нойон немов остовпів від цих слів і ледве мову не втратив. Але він швидко отямився і гукнув своїм слугам:
— Гей, прив’язати хлопчиська до стовпа, і нехай його розірвуть собаки!
Сола рвонулася до юнака, схопилася за його халат і, ридаючи, почала просити нойона:
— Ні, не роби цього, не роби!
Але сльози дівчини не торкнули серця нойона. Він повернувся і вийшов слідом за слугами, що потягли пастуха на подвір’я, щоб піддати його жорстокій страті.
Незабаром Сола почула голосний гавкіт розлючених собак і пронизливий, несамовитий лемент. Вона затремтіла всім тілом і кинулася на двір. Жахливу картину побачила вона! Дівчина відчайдушно закричала і одразу втратила свідомість.
Після розправи з пастухом нойон знову почав змушувати Солу стати його дружиною. Але вона уперто не погоджувалася і гірко оплакувала свого коханого. Багато днів вона нічого не пила і не їла і незабаром померла.
Щоб і після смерті пастух і Сола не могли поєднатися, нойон наказав поховати дівчину на східному березі, а останки юнака розкидати на західному.
Але от якось одного разу люди побачили, що на західному березі, саме напроти могили Соли, з’явився горбок. Виявилося, що якийсь добрий старий поховав останки юнака, розкидані в полі.
Минуло кілька днів, і якось уночі нойонові наснилося, начебто з неба спустилися пастух і Сола і суворо сказали йому:
— Лиходію, ми будемо вічно переслідувати тебе, поки ти не перетворишся на чорну черепаху.
Настав ранок, і люди побачили, що на місці могил закоханих виросли дві гори. Вершини цих гір зрослися, начебто через річку перекинули великий кам’яний міст.
Звістка про це дійшла до нойона, і він у супроводі слуг вирушив на берег річки.
І що ж він побачив? На рівному місці виросли дві гори з однією спільною вершиною.
Нойон зрозумів, у чому справа, але зробив вигляд, що йому смішно, і наказав зруйнувати вершину.
Однак зробити це було не так просто: скільки не витрачали слуги сил і часу, робота не рухалася з місця.
Нойон у люті наказав довбати гору вдень і вночі. Але і це ні до чого не привело. Тоді нойон сам видрався на вершину гори і злобливо вигукнув у небо:
— Гей ви, негідники! Сьогодні ви повинні розлучилися! Інакше я сам з вами розправлюся!
Ледь він сказав це, як гори раптом хитнулися і почувся оглушливий гуркіт грому. Вершина гори розкололася, під нойоном утворилася безодня, і він каменем полетів у річку.
Люди глянули на воду, але не побачили ніякого нойона — там борсалася лише велика чорна черепаха.
Минуло небагато часу, черепаха скам’яніла, і все навкруги заспокоїлося. Вершини двох гір з того часу більше не з’єднувалися. І донині вони велично здіймаються на протилежних берегах річки. Люди назвали їх Горами Безсмертя.
А чорна черепаха багато років лежала впоперек річки, поки хвилі нарешті не змили її і не віднесли невідомо куди.
