Жив один князь. Було йому вже за п’ятдесят, але він жодного разу ще не виходив зі свого палацу. Усі дні проводив він зі своїми дружинами, пив, їв і розважався.
Але нарешті це йому набридло, і він вирішив подивитися, що робиться на білому світі. Того ж дня, узявши із собою слугу, він вийшов з палацу.
Шляхом зустрівся йому селянин. Князь так злякався, що відступив назад.
— Чому ти злякався, князю? — запитав його слуга.
— Подивися, на нас іде чудовисько з довгими руками.
— Ні, князю, це не чудовисько, а людина. Заспокойся, і ми підемо далі.
Князь уважно подивився на зустрічного.
— А чому в нього такі довгі і товсті руки? — запитав він.
— Це рукави плаща, який селянин накинув на себе від дощу, — сміючись відповів слуга.
— А, так це людина в накинутому плащі, — кивнув головою князь і рушив далі.
Дорогою він увесь час задавав слузі дивні запитання: побачить курку — запитає, що це таке, побачить свиню — знову запитає. А коли вони зустріли бика з довгими рогами, князь ще більше здивувався. Слуга мав щоразу все йому пояснювати.
Нарешті вони дійшли до берега маленької річки. Там стояв млин, і відтіля чулися гуркіт жорен і плескіт води. Князь поцікавився, що це за звуки, і підійшов ближче. Тут він побачив бабу, що відсіювала рисову полову.
Князь зупинився: він відчув не знайомий йому чудовий аромат. Це був запах рисової полови. Князь стояв і з насолодою вдихав цей приємний запах, поки в нього не потекли слинки. Він присів навпочіпки, почав повними пригорщами набирати полову і жувати її. Але хіба можна проковтнути суху полову? Слуга і баба здивувалися, але не насмілилися нічого сказати. Слуга зачерпнув води, щоб князь запив полову. Той пихкав, обдмухувався, обтрушувався: він від голови до ніг був у полові.
У цей час баба наповнила половою кошика і хотіла непомітно піти додому.
Князь гукнув їй:
— Гей! Як же їдять цю річ?
— Її спочатку відварюють, а потім годують нею свиней і собак; люди її не їдять, — сміючись, відповіла баба.
Почувши це, князь розгнівався. Обличчя його стало лютим, але він нічого не сказав. А коли жінка пішла, пригрозив слузі:
— Янь-саню! Не смій нікому розповідати про помилку, що тут відбулася. Розповіси — бути тобі без голови!
Слуга шанобливо вклонився. Але, повернувшись до палацу, Янь-сань не міг ані їсти, ані спати; він тільки про те і думав, як розповісти кому-небудь, що князь рисової полови наївся. Але кому можна було розповісти? Удома він боявся, щоб його не почув дух вогнища. У буддійському храмі теж не можна: вуха лами чутливі, а очі проникливі. Тоді він вирішив вийти в море і там розповісти про цю історію.
Увечері другого дня нишком на маленькому бамбуковому плоті вирушив він у море і вже хотів було прокричати свою таємницю, як раптом згадав, що в морі є морський дух, а отже, і тут не можна було вголос розповісти таємницю.
Нарешті далеко в горах знайшов він тихе віддалене місце і вирішив вигукнути: «Князь рисової полови наївся!» — але раптом згадав, що й у горах є свій дух. Що ж йому вдіяти?
Янь-сань уже зібрався повертатися додому, як раптом побачив старе дерево з дуплом. Він просунув голову в дупло і тричі прокричав:
— Князь рисової полови наївся!
— Князь рисової полови наївся!
— Князь рисової полови наївся!
І повеселілий Янь-сань з легким серцем повернувся додому.
Три тижні потому мало відбутися свято. До цього дня князь наказав управним столярам і барабанщикам зробити великий новий барабан. Майстри взяли інструменти і вирушили в гори шукати матеріал для барабана.
Вони обійшли кілька гір, оглянули багато дерев, але не змогли знайти нічого придатного. І раптом вони побачили старе дерево з дуплом — саме таке, яке вони шукали. Вони зрубали його і до свята зробили барабан. Він вийшов великим і красивим.
Князь залишився дуже задоволеним. Він негайно наказав, щоб усі його піддані з’явилися послухати звуки нового барабана.
Зійшлися люди з усіх сіл. За наказом князя перший барабанщик князівства засукав рукава і вдарив у барабан. І з першим же звуком усі почули:
— Князь рисової полови наївся!
— Князь рисової полови наївся!
— Князь рисової полови наївся!
Нестримний регіт залунав навколо. Князь почервонів від сорому і, схопившись за голову, утік до палацу. Він одразу наказав барабан спалити, а вправного столяра і чудового барабанщика стратити.
Але це не допомогло: і в наші дні, коли чутно звуки великого барабана, люди згадують історію про те, як князь рисової полови наївся.
