Жив колись в одному селі бідний старий. У нього було два сини. Коли старий помер, брати знайшли в будинку тільки дві маленькі монетки — кожному дісталося по одній. Старший на свою монетку купив насіння і почав вирощувати овочі, а молодший купив гачок і пішов ловити рибу. Весь день йому не щастило, і коли він уже втратив надію на вечерю, волосінь раптом засмикалася, і він витяг дуже красиву червону рибу. Хоча юнак був голодним, він вирішив не вбивати рибу і продавати її не поніс, а пустив її в глиняний чан з водою. Потім він узяв останній шматок хліба, розкришив його і кинув рибі.

Наступного дня, повернувшись додому з гарним уловом, він дуже здивувався, знайшовши на столі готовий обід. Те ж саме повторювалося і наступні два дні. Гадаючи, що це сусіди піклуються про нього, він вирушив до них, щоб подякувати. Сусіди вислухали його і теж здивувалися:

— Обід? Який обід? Нічого не знаємо!

Рибалка їм не повірив. Він був переконаний, що вони через свою скромність не бажають зізнаватися.

Сусіди — народ цікавий. Якось уранці, дочекавшись, коли рибалка пішов, одна із сусідок нишком заглянула до його будинку. Вона побачила красиву дівчину, що спочатку прибрала в кімнаті, а потім узялася готувати обід. Коли рибалка повернувся, сусідка сказала йому:

— Ти даремно нам дякував: обід тобі готує жінка, що мешкає у тебе в будинку!

Рибалка ніяк не міг повірити:

— У моєму будинку, крім мене, нікого немає. Я замикаю двері, коли йду.

— Не віриш,—відповідала сусідка, — перевір.

Наступного дня він не пішов ловити рибу, а залишився вдома. Але дівчина не з’явилася, обід теж не був приготовлений. Наступного дня він знову вирушив рибалити — і що ж? Коли він повернувся, на нього чекав обід, хоча він, ідучи, замкнув двері і зачинив вікна. Третього дня він знову пішов ловити рибу, але з півдороги повернувся, тихенько підкрався до свого будинку і зазирнув усередину крізь щілинку в бамбуковій стіні. І отут він побачив, як із глиняного чана вийшла прекрасна дівчина і узялася готувати обід. Він швидко вбіг до будинку, схопив дівчину за руку і запитав, хто вона така.

— Я — та сама червона риба, — відповідала дівчина, — яку ти упіймав першого дня. Ти не захотів мене продати, не захотів погубити. Ти віддав мені останній шматок хліба. У тебе добре серце, і я намагаюся віддячити тобі як можу.

Юнаку дуже сподобалася дівчина, і він одружився з нею. Жили вони дружно, але дуже бідно.

Рибалка весь час засмучувався, що ніяк не може побороти свої нестатки. Якось він сказав дружині:

— Я працюю від зорі до зорі, а в нашому будинку голодно і порожньо.

— Не засмучуйся, любий, — відповідала йому дружина, — я допоможу тобі.

Вона перетворилася на рибку, пірнула в річку і незабаром повернулася з чарівною мушлею. Коли прийшов час обідати, жінка звернулася до мушлі, і на столі одразу з’явилася безліч усіляких страв. їжі було стільки, що її вистачило б на двадцять чоловік. Рибалка скликав усіх друзів і сусідів і почастував їх на славу. Чого б гості тільки не побажали, усе з’являлося негайно. Вина, овочів, рису було стільки, що сусідам рибалки довелося кликати на підмогу своїх друзів, а друзям — своїх сусідів. Наївшись, гості розійшлися, і вранці усе місто знало про чарівну мушлю.

Найголовніший у місті чиновник сам прийшов до рибалки запитати, чи правду кажуть люди. Рибалка не збирався брехати. Тоді чиновник зажадав вина і випив його, потім зажадав ще вина і випив його, потім — ще вина і ще, а потім зажадав, щоб рибалка віддав чарівну мушлю.

— Мушлю не віддавай, — прошепотіла рибалці дружина, — а будьщо інше, що він захоче, віддати можна.

Чиновник зажадав отару овець. Наступного дня рибалка пригнав овець до чиновника. Той зажадав череду буйволів — рибалка пригнав буйволів; чиновник зажадав слона — рибалка привів слона. Так, чиновник умів вимагати, але рибалка виконував усі його бажання. Однак бажань цих було так багато, що якось рибалка не витримав.

— Чого б пан не побажав, — сказав він, — я негайно виконую його бажання; але навіщо пан на зло мені вимагає так багато непотрібних речей?

Почувши це, чиновник розсердився:

— На зло?! Про яке Зло ти кажеш? Хіба тобі не відомо, що я давно викорінив Зло в моєму місті? Але якщо ти ще не забув імені Зла, то маєш принести Зло до мене.

Рибалка повернувся додому і розповів про усе дружині.

Та відповіла:

— Якщо вимагає — будь ласка! — і вона звернулася до мушлі.

А Зло вже тут як тут. Бліде Зло з іклами вепра, з пазурами тигра, з вухами чорта, з порожніми очима і з полум’ям у ненаситному череві. Відніс рибалка Зло до яминя[1], дихнуло воно вогнем і спалило всіх чиновників, що там були. І яминь теж згорів ущент.

 

[1] Яминь — у давньому Китаї канцелярія начальника.