Сільські горобці звикли харчуватися зерном і, як тільки дозрівають хліби, зграями злітаються на токи.
Якось один селянин розсипав на току винну закваску, а сам сховався неподалік у курені. Незабаром прилетіла зграйка горобців. Стрибаючи з місця на місце, вони разом із зерном почали клювати закваску. Горобці швидко сп’яніли, і селянин легко спіймав їх.
Але один горобець не встиг сп’яніти і злетів на дерево. Як тільки вино почало діяти, він, забувши про те, що тільки-но був у небезпеці, радісно заспівав:
— Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — наймогутніший із птахів!
Він прогнав з дерева цикаду, кілька разів дзьобнув ластівку і, задоволений собою, знову заспівав:
— Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — наймогутніший із птахів!
Незабаром на гілку сіла сорока, і горобець вирішив повестися з нею так само, як і з ластівкою. Сорока побачила, що він п’яний, не побажала з ним зв’язуватися і полетіла геть. А горобець став ще більш зарозумілим: на радощах він уже не тільки співав, але й пританцьовував.
Про те, що горобець захопив у своє повне володіння дерево, швидко довідався весь ліс.
Голуб засумнівався і вирішив сам перевірити, чи це так. І хто б міг подумати: тільки-но він сів на дерево, горобець почав дзьобати його в голову! Захоплений зненацька голуб полетів і сів на інше дерево. Горобець вирішив, що голуб теж злякався його, і знову заспівав:
— Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — наймогутніший із птахів!
Голуб був дуже роздратований. Він сидів на сусідньому дереві і спостерігав за витівками п’яного горобця. Потім він поспішив до шуліки:
— Братику шуліко, горобець захопив ціле дерево, і ніхто з птахів не насмілюється опуститися туди. Цикаду він прогнав, ластівку і сороку заклював так, що їм довелося полетіти, а я тільки-но сів на дерево, як утратив понад десяток пір’їнок! І при цьому він іще весь час співає!
— Що ж він співає?
— «Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — наймогутніший із птахів!» Навіть вас, старший братику, він зовсім не шанує!
Не встиг голуб домовити, як розгніваний шуліка розправив крила і полетів до того дерева, де сидів горобець. Голуб, сорока, ластівка і цикада вирушили слідом за ним.
І в той момент, коли горобець дзвінким голоском знову завів свою пісеньку, шуліка каменем упав на нього зверху… але схибив. А горобець прошмигнув у зарості колючого чагарнику, що ріс під деревом. Шуліка кинувся було за ним, але був дуже великий і не зміг продертися крізь зарості. Тоді він зупинився і сердито запитав:
— Ну, хто з нас могутніший — ти чи я?
— Ти, звичайно! Ти навіть могутніший за фенікса, — тремтячим голосом відповідав горобець.
— Ах ти ж, черепашачий сину! Будеш іще вихвалятися?
— Пробач мене, я наївся винної закваски і базікав сп’яну, — промовив горобець, і сльози закрапали з його очей.
Шуліка подивився на нього, сердито пробубонів щось і полетів.
Шуліка давно вже зник у небі, а горобець усе не наважувався вилізти з чагарнику.
Ластівка, голуб і сорока зібралися біля нього та презирливо сміялися, а цикада весь час повторювала:
— Чи-чи — соромно, соромно!
