Жив в одному селі селянин на ім’я Чжан. Був він зовсім бідним. А тут ще не стало йому роботи в рідному селі. Довелося піти з рідних місць, шукати по світах заробітків.
Багато місць відвідав він, але лише зрідка знаходив роботу, та й то ненадовго.
І от якось увечері, коли ноги його нили від утоми, а в животі було порожньо, побачив він харчівню.
Увійшов він до неї і попрохав хазяїна дати йому поїсти. Той приніс Чжану п’ять варених яєць. З’їв Чжан яйця і поліз до кишені за грошима.
Тільки знайшов він у кишені замість грошей лише діру, і невідомо було, коли вивалилися останні гроші.
«Що ж робити? — подумав Чжан. — Хазяїн харчівні на вигляд дуже злий: того і дивись поб’є чи до в’язниці запровадить. Доведеться попрохати його принести ще їжі, а коли він вийде за нею — швидко вислизнути за двері».
Так бідняк і зробив. Вибіг із харчівні і пішов знову блукати світом.
Багато місць обійшов Чжан, рік минав за роком. От уже десять років минуло, як пішов він з рідного будинку.
За цей час навчився Чжан ремеслу теслі і заробив небагато грошей.
Вирішив він повернутися до себе в село.
Йшов він, йшов і раптом бачить, перед ним та ж харчівня, що і десять років тому.
Посміхнувся Чжан, згадав про несплачені яйця. Увійшов усередину і попрохав собі знову п’ять варених яєць.
З’їв їх Чжан і запитує хазяїна:
— Скільки мені треба заплатити за п’ять варених яєць?
— П’ять монет, — відповів хазяїн.
Чжан вийняв і подав йому десять монет.
Хазяїн дуже здивувався, але Чжан нагадав йому про те, що відбулося десять років тому.
Хазяїну б узяти гроші і подякувати чесному Чжану — так ні! Він вирішив, що перед ним дурень, і закричав:
— Ах от як! Ти думаєш, що десяти монет досить? Як не так! З тих п’яти яєць, що ти з’їв десять років тому, могли вилупитися курчата. А скільки, скажи мені, за ці десять років знесли б вони яєць? От за всі ці яйця ти мені і заплатиш! Віддавай усі свої гроші, а інакше йдемо до судді.
Чжан був не дурним і не лякливим.
— Добре, — сказав він, — йди до судді, а я теж туди незабаром прийду.
Прийшов хазяїн харчівні до судді та поскаржився на Чжана: з’їв він у нього десять років тому п’ять яєць, а якби не з’їв, вилупилося б з цих яєць багато курчат, вони виросли б і знесли багато яєць. За них тепер Чжан повинен йому заплатити.
А щоб суддя виніс рішення на його користь, підніс йому хазяїн харчівні подарунок.
Суддя на радощах головою закивав, а хазяїн харчівні зрадів — тепер він був упевненим, що виграє справу.
Викликали вони Чжана до суду.
Довго довелося їм чекати на Чжана, але, нарешті, той з’явився. Вклонився судді і промовив:
— Вибач мене, я спізнився. Була в мене дуже важлива справа, тому і затримався.
— Яка справа може бути важливішою за судовий розгляд?! — розсердився суддя.
— Та от яка справа, — спокійно відповів Чжан, — мій брат вирішив посіяти трохи гороху. Зварив він горошини, і нам довелося довго чекати, поки воно прохолоне. Коли ж воно прохололо, ми швидко посіяли його і я прибіг сюди.
Суддя, варта, хазяїн харчівні й усі, хто були в кімнаті, зареготали, почувши таку розповідь.
— Ви чули щось подібне? — надривався від реготу товстий суддя. — Хто ж саджає варений горох? Що ж може з нього вирости?
Але Чжан навіть не посміхнувся, а суворо сказав:
— Чому не може зійти варений горох? Якщо справді з варених яєць можуть вилупитися курчата, то й варені горошини можуть дати паростки.
Після цього ніхто більше не сміявся.
Суддя подивився на хазяїна харчівні, хазяїн харчівні на суддю, але що відповісти Чжану, вони так і не придумали.
Тоді Чжан посміхнувся, вийшов із судового приміщення і покрокував до свого села.
