Про сосну, черепаху і тигра

У незапам’ятні часи в невідомому краї височіла величезна гора, а на тій горі чудернацької форми камені один на одного громадилися. На вершині гори у великій чорній печері жив величезний тигр: шкіра плямиста, очі опуклі, на чолі біла позначка, а сили стільки, що ніхто зрівнятися з ним не міг. Загарчить тигр сердито — земля задвигтить, гори захитаються. Біля підніжжя гори у бездонному зеленому вирі жила величезна черепаха. Розсердиться черепаха, вдарить панциром по воді — забігають, закрутяться хвилі. Витягне вона шию — ще більшою стане, у цілий чжан[1] з лишком. А на самій середині гори росла сосна в кілька десятків чжанів заввишки. Уся скривилася, зігнулася — тисяча років їй. Щосили намагалася стара сосна якнайширше розкинути свої гілки — боялася, щоб молоді дерева поруч з нею не виросли.

Хоча тигр жив на самій вершині гори, а черепаха — у глибокому вирі, були вони нерозлучними друзями. Не побачаться день, другий — сумують, трьох днів не пройде — біжать відвідати одне одного. То тигр спуститься з гори, то черепаха на вершину приповзе. І щоразу проходили вони повз стару сосну, частенько про її здоров’я запитували.

— У, е-е, — шуміла у відповідь сосна, а сама нишком заздрила друзям.

Не до вподоби була їй могутність тигра, засмучувала сила черепахи, але понад усе дошкуляла сосні їхня міцна дружба. Давним- давно замислила сосна розлучити друзів, посіяти між ними ворожнечу, та все гадала, як це зробити. І придумала нарешті. Тільки, доки вона думала, засохла наполовину і почорніла, а голки її жовтими стали.

Саме тієї пори черепаха вирушила на гору провідати свого друга тигра. Дісталася вона до сосни і тільки-но хотіла привітатися, як раптом чує — сосна її запитує:

— Куди це ти прямуєш, сестрице черепахо?

— Іду відвідати старшого брата тигра, — відповідає черепаха. Зітхнула тут сосна, та так тяжко. Здивувалася черепаха і запитує: — Чого це ти зітхаєш, сестрице сосно?

А сосна знову тяжко зітхнула і говорить:

— Не радила б я тобі ходити до тигра.

Ще більше здивувалася черепаха і знову питає:

— Чому ж це ти не радиш мені йти до тигра?

— Знала б ти, — тихенько промовила сосна, — як учора на вершині гори він тебе паплюжив, вуха б мої цього не чули.

— Як же він мене паплюжив? — почала допитуватися черепаха.

— Можу сказати, а чи ти не розсердишся? — ще тихіше, щоб ніхто не почув, запитала сосна.— Так от, обізвав він тебе пуголовком, погрожував, як прийдеш ти до нього, згризти твій панцир і випити твою жовч.

Почула таке черепаха, висунула голову й у дикій люті поповзла назад до свого виру.

А тигр чекав на неї, чекав у печері, та й говорить сам собі:

— Що це сестриця черепаха не йде?

Вийшов тигр зі свого лігвища, озирнувся навколо: ніде не видко черепахи. «Піду-но сам провідаю її». Вирішив так тигр і помчав з гори донизу.

Раптом чує — сосна його запитує:

— Куди це ти прямуєш, братику тигре?

Відповідає їй тигр:

— Та ось, не дочекався я черепахи і сам вирішив її провідати.

Зітхнула тут сосна, та так тяжко.

— Чого це ти зітхаєш, сестрице сосно? — здивувався тигр.

А сосна знову тяжко зітхнула і говорить:

— Не радила б я тобі ходити до черепахи.

Ще більше здивувався тигр і знову запитує:

— Чому ж це ти не радиш мені йти до черепахи?

— Знав би ти, — тихо промовила сосна, — як вона тільки тебе не паплюжила, вуха б мої цього не чули.

— Як же вона паплюжила мене? — почав допитуватися тигр.

Тоді сосна ще тихіше, щоб ніхто не почув, відповіла:

— Обізвала вона тебе поганим тигреням. Погрожувала, як прийдеш ти до неї, угризтися зубами у твої пазурі, стягнути тебе за лапи у воду й утопити.

Почув таке тигр, розсердився, хвостом махнув і назад побіг.

Багато відтоді часу спливло, а тигр із черепахою так і не стрілися більше. Та тільки гаряча була у тигра вдача. Як згадає про черепаху, так і лютує. Не стерпів він одного разу, вискочив з печери і побіг до виру.

А сосна собі радіє, ледь не сміється. Біжить тигр до виру і лається:

— Ось начувайся, гидка черепахо! Ти пазурі мені погрожувала згризти та за лапи мене у вир стягнути?

Висунулася тут черепаха з води і теж давай лаятися:

— Ось начувайся, погане тигреня! Ти панцир мій грозився згризти та жовч мою випити?

Лаялися вони лаялися, та так розлютилися, що почали битися. Тільки жодному на думку не спало правду від неправди відрізнити. Учепилася черепаха зубами в тигрячу лапу й у вир його стягнула. А тигр устромив ікла в черепашачий панцир, помре — не відпустить. Небагато часу минуло, випустила дух черепаха, а тигр водою захлинувся.

Вранці йшов повз вир юнак. Бачить — на поверхні тигр із черепахою дохлі плавають. Покликав юнак людей, і вирішили вони тигра з черепахою в село до себе віднести. Почали радитися — відкіля стільки хмизу роздобути, щоб тигра з черепахою зварити. Почув це юнак і повів людей із сокирами і пилками на гору.

Дійшли вони до середини гори, де стара сосна стояла, подивився на неї юнак і каже:

— Сосні цій, напевно, тисяча років. Вона вже наполовину всохла. Сама не росте і молодим деревам зростати не дає. Чого її жаліти? Зрубаємо — на багаття хмизу вистачить.

Узялися тут усі гуртом до роботи і повалили стару сосну.