Ведмідь був дуже сильний. Він міг вирвати з коренем столітню сосну, зрушити з місця кам’яну гору. Будь-якого звіра міг перемогти ведмідь.
— Я — цар звірів! — вихвалявся він.
Коли ведмідь дерся крізь хащі, важко тупаючи і голосно відсапуючи, маленькі зелені жабенята поступалися йому дорогою, але він завжди намагався розчавити одного чи двох і для цього не лінувався зробити ще крок убік. Білочки ховалися серед гілок, але ведмідь навмисно валив дерева, щоб зруйнувати їхні житла і комори. Поводячись таким чином, він почував себе героєм.
І ось одного разу ведмідь зустрів тигра і вирішив похвалитися перед ним своєю силою. Спочатку він зрушив з місця величезний камінь. Потім піднявся на задні лапи, роззявив величезну пащу, облизнувся і прогарчав:
— Ти загороджуєш мені дорогу! Я з’їм тебе!
Тигр знав, що ведмідь просто дурний бешкетник. Він засміявся і сказав:
— Я прийшов помірятися з тобою силою!
— У такому разі, — відповів ведмідь, — стережися!
Він люто кинувся на тигра, але той ухилився, прослизнувши під його черевом, і боляче вдарив його хвостом по спині. Ведмідь упав на землю і набрав повну пащу піску. Він одразу перекинувся на спину і розчепірив передні лапи, щоб схопити кривдника. Але тигр, зігнувшись, знову ухилився від обіймів ведмедя і знову хльоснув його хвостом. Ведмідь знову і знову нападав на тигра, бив лапами повітря, молотив з усіх боків, але даремно. Однак незабаром тигр відчув утому. Не маючи сил битися далі, він стрибнув убік і побіг.
Ведмідь погнався за ним, але відстав: він був занадто гладкий і швидко бігати не вмів.
Потім він обійшов увесь ліс, повторюючи кожному зустрічному:
— Дивіться на мене — я переміг тигра! От який я сильний!
Нахвалившись удосталь своєю перемогою, він вирушив ламати дерева. Наламавши безліч, він безладно розкидав їх у лісі.
А тигр тим часом дістався до струмка, втамував спрагу і заснув серед каміння. За годину, коли його мускули налилися новою силою, він обтрусив пил зі шкури і пішов шукати ведмедя.
Побачивши тигра, ведмідь задихнувся з люті, знову кинувся у бій і… хвіст тигра знову кілька разів пройшовся по його спині. Коли тигр утомився, він знову утік до струмка, а ведмідь, почуваючи себе ще більш непереможним, знову почав ламати дерева. А через годину тигр повернувся.
Зрештою у ведмедя потемніло в очах, голова його запаморочилася, і, коли прийшов час останнього поєдинку, він лежав на землі, хекаючи від утоми, не маючи сил навіть ворухнути лапою. Тоді тигр засміявся і сказав:
— Ведмедю, я тебе з’їм!
Відтоді говорять у народі: «Сила — добре, а розум — надійніше».
