Жили на світі дід з бабою, і було в них сім доньок. У шістьох волосся довге, красиве, а у сьомої — коротке, ріденьке, голова в неї майже лиса. От баба і каже діду:
— У змія золоті квіти цвітуть, візьми сокиру та піди зрубай їх. Старшій доньці та другій даси по золотій квітці, а мені принесеш просту білу.
Узяв чоловік сокиру, поклав її на плече, йде і співає:
— Дун-дун-дун-дун-дун — старшій доньці дам золоту квітку, дун-дун-дун-дун-дун — другій доньці дам золоту квітку…
Почав він рубати білу квітку, та упустив свою сокиру Золоте лезо в нору до змія.
— Змію, змію, віддай мені сокиру Золоте лезо!
— Почекай, зараз прокинуся.
— Змію, змію, віддай мені сокиру Золоте лезо!
— Почекай, шкарпетки надягну.
— Змію, змію, віддай мені сокиру Золоте лезо!
— Почекай, вогонь розпалю.
Розсердився тут старий так як закричить:
— Чуєш, змію, швидко подай мені мою сокиру Золоте лезо!
— А що ти мені за неї віддаси?
— Гарну кішку — мишей ловити.
— Є в мене кішка!
— Тоді собаку — ворота сторожити.
— Є в мене собака!
— Тоді курку, щоб яйця несла.
— Є в мене курка!
— Тоді свиню з поросятами!
— Є в мене свиня з поросятами!
— Віддам тобі гарну дівчину за дружину!
— Веди її скоріше сюди! Приведеш — одержиш свою сокиру Золоте лезо.
Повернувся батько додому, сів на старе жорно.
Прийшла старша донька, каже:
— Батьку, а батьку! Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Не таїся, розкажи, що з тобою трапилося?
— Хотів я вам по золотій квітці добути, та упустив сокиру Золоте лезо в нору до змія. А змій замість сокири одну з вас у дружини вимагає. Підеш заміж за змія?
— Не піду, смердючий він.
Прийшла друга донька, каже:
— Батьку, а батьку! Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Не таїся, розкажи, що з тобою трапилося?
— Хотів я вам по золотій квітці добути, та упустив сокиру Золоте лезо в нору до змія. А змій замість сокири одну з вас у дружини вимагає. Підеш заміж за змія?
— Не піду, смердючий він!
Прийшла дружина-баба, каже:
— Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Розкажи, що з тобою трапилося?
— Рубав я білу квітку й упустив сокиру в нору до змія. А змій замість сокири одну з наших доньок у дружини вимагає.
Підійшла третя донька, каже:
— Батьку, а батьку! Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Не таїся, розкажи, що з тобою трапилося?
— Хотів я вам по золотій квітці добути, та упустив сокиру Золоте лезо в нору до змія. А змій замість сокири одну з вас у дружини вимагає. Підеш заміж за змія?
— Не піду, смердючий він.
Підійшла четверта донька, каже:
— Батьку, а батьку! Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Не таїся, розкажи, що з тобою трапилося?
— Хотів я вам по золотій квітці добути, та упустив сокиру Золоте лезо в нору до змія. А змій замість сокири одну з вас у дружини вимагає. Підеш заміж за змія?
— Не піду, смердючий він!
Підійшла п’ята донька, каже:
— Батьку, а батьку! Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Не таїся, розкажи, що з тобою трапилося?
— Хотів я добути вам по золотій квітці, та упустив сокиру Золоте лезо в нору до змія. А змій замість сокири одну з вас у дружини вимагає. Підеш заміж за змія?
— Не піду, смердючий він!
Підійшла шоста донька, каже:
— Батьку, а батьку! Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Не таїся, розкажи, що з тобою трапилося?
— Хотів я добути вам по золотій квітці, та упустив сокиру Золоте лезо в нору до змія. А змій замість сокири одну з вас у дружини вимагає. Підеш заміж за змія?
— Не піду, смердючий він!
Підійшла сьома донька, питає:
— Батьку, а батьку! Щодня ти, як прийдеш, на теплий кан сідаєш. А сьогодні прийшов, на холодне жорно сів. Не таїся, розкажи, що з тобою трапилося?
— Навіщо буду тобі розповідати? Змію дружина потрібна красива, а не лиса. Навіть і не знаю, візьме він тебе чи не візьме?
— А я згодна заміж за змія піти!
— Згодна, так і йди!
— Тільки піди попроси спершу у змія великий гребінь!
Пішов батько до змія:
— Змію, а змію, моя сьома донька згодна заміж за тебе піти, тільки просить, щоб спершу ти їй великий гребінь дав.
Дав змій великий гребінь. Узяв його старий, повернувся додому.
Стала сьома донька у воротах, чеше волосся та приказує:
Уперше розчешу — до великої дороги дотягну.
Удруге розчешу — до зміїної нори дотягну.
Утретє розчешу — до зеленого кана дістану!
Розчесала дівчина волосся і вирушила в путь.
Віл рум’яна везе, кінь — пудру.
Верблюд десять шматків парчі тягне.
Горобці — мотузку з червоним кінцем.
Ластівки — пляшки з різнобарвним вином несуть.
Золотавий баран — таз для умивання.
Привів старий доньку до змія, і віддав йому змій сокиру Золоте лезо.
Увійшла дівчина до змія в нору і зробилася йому за дружину. Мовить одного разу друга донька:
— Матінко, дозволь мені провідати меншу сестру!
— Піди провідай!
Пішла дівчина. Йде, раптом чабана зустрічає.
— Скажи, чабане, де моя менша сестра живе?
— А хто вона, твоя менша сестра?
— Дружина змія.
— Перейдеш гору — підеш схилом. Розгорнеш купу гною з будинок заввишки. Там і буде нора змія.
Почала дівчина лаяти чабана.
— І не соромно тобі брехати! Хто буде жити в купі гною?
Пішла дівчина далі.
Раптом свинопас їй назустріч трапився.
— Скажи, свинопасе, де моя менша сестра живе?
— А хто вона, твоя менша сестра?
— Дружина змія.
— Перейдеш гору — підеш схилом. Розгорнеш купу гною з будинок заввишки, там і буде нора змія.
— Дурень ти, дурень, хто це буде жити в купі гною?
Промовила таке дівчина і пішла далі.
Перейшла гору, пішла схилом, розгребла купу гною з будинок заввишки, дивиться — і справді нора. Почала дівчина кликати:
— Сестронько, а сестронько!
— Це старша сестра прийшла?
— От і не вгадала.
— Це друга сестра прийшла?
— А тепер угадала!
— Заходь до будинку!
Зайшла друга сестра до будинку, а молодша давай її пригощати.
Наїлася друга сестра, тоді молодша їй і каже:
— Схоронися скоріше. От-от змій повернеться.
Тільки-но вона заховалася, входить змій.
— Чим це отут пахне, а?
— Я обличчя мила.
— Коли миєш обличчя, митим обличчям і пахне.
— Я волосся чесала.
— Коли волосся чешеш, розчесаним волоссям і пахне.
— Я плаття інше надягла!
— Кажи правду, а то поб’ю!
— Друга сестра прийшла мене провідати!
— Де ж вона?
— Я її під великим чаном сховала, щоб ти не убив.
— От дурна! Ходімо чан піднімемо. Я хоч подивлюся на неї!
Підняли вони чан, друга сестра вилізла з-під нього і залишилася в них жити. Пішов якось змій з дому, а друга сестра і мовить молодшій:
— Дай мені надягти твої шкарпетки, сестронько, подивимося, чи схожі ми одна на одну!
— Дай мені надягти твої штанці, сестронько, подивимося, чи схожі ми одна на одну!
— Як це нам не бути схожими, якщо одна мати нас народила?
— Дай мені приміряти твої сережки, сестронько, підемо до річки, подивимося, чи схожі ми одна на одну!
— Як це нам не бути схожими, якщо одна мати нас народила?
Пішли вони до річки. Друга сестра зіштовхнула меншу у воду, а сама назад повернулася. Прийшов змій додому, запитує:
— Куди ж твоя друга сестра поділася?
— Додому повернулася.
— Чому ж не погостювала ще кілька днів?
— Справ у неї дуже багато!
— Що це в тебе обличчя раптом рябим стало?
— Краще не запитуй. Пішли ми грати на горохове поле, сестра побігла, я — за нею навздогін, упала прямо на горох — от і залишилися на обличчі відмітини. Дотепер боляче.
— А що це в тебе раптом ноги такими великими зробилися?
— По дорозі бігла, черевички загубила, почали ноги рости і великими зробилися…
Пішов змій рано-вранці до річки коня напувати, а на березі зелений папуга з червоним дзьобом сидить. Побачив він змія, і давай його лаяти:
— Безсоромний змію, не лізь до своячки за пазуху.
Нічого не відповів змій, додому повернувся.
Наступного дня знову пішов змій коня напувати, а папуга давай знову його лаяти:
— Безсоромний змію, не лізь до своячки за пазуху.
Привів змій коня додому і каже:
— Ну і посміявся я зараз досхочу. Сидить на березі річки зелений папуга з червоним дзьобом і кричить: «Безсоромний змію, не лізь до своячки за пазуху!»
— Погана тварина! Ну і нехай собі кричить!
Третього дня знову пішов змій коня напувати, а папуга знову його лає.
Думає змій: «Може, це моя дружина на папугу обернулася», — і каже:
Гострий язик, шкідливий язик,
Не моя ти дружина — хутко сядь на коня,
Моя ти дружина — лізь до мене в рукав.
Підняв він руку, і папуга прямісінько до нього в рукав залетів.
Приніс змій папугу додому і каже:
— Гарненько годуй цього папугу, бережи, щоб кішка не зжерла.
Пішов змій. Почала друга сестра волосся чесати та обличчя мити. А папуга знову за своє:
Не дивися в моє дзеркало, підступна!
Не розглядай собачу морду, потворна!
Не чіпай мого гребеня, безсоромна!
Не чеши собачу голову, тварино погана!
Друга сестра від злості губи кусає. Наступного дня зібрався змій іти, а вона йому і каже:
— Принеси мені води, та побільше!
Приніс їй змій повний чан. Почала вона волосся чесати та обличчя мити, а папуга знову кричить:
Не дивися в моє дзеркало, підступна!
Не розглядай собачу морду, потворна!
Не чіпай мого гребеня, безсоромна!
Не чеши свою собачу голову, тварино погана!
Підскочила тут друга сестра, схопила папугу й утопила в чані. А потім каже:
— Подивимося, як ти тепер лаятися будеш.
Повернувся змій додому і запитує:
— Щось не чутно мого папуги, куди це він подівся?
— Казала я тобі, не тягай стільки води, а ти повний чан налив, упав папуга у воду і захлинувся.
Нічого не сказав змій, тільки заплакав гірко.
Почала друга сестра з папуги варити суп. Зварила, змію кістки дала, а собі м’яса поклала. Не їсть змій, а друга сестра покуштувала, не помітила кісточки і вдавилася.
Розсердилася вона, узяла м’ясо, за двері кинула, після яму вирила і закопала м’ясо папуги.
Не минуло і дня, як на тому місці фінікове дерево виросло. Плоди кислі.
Вийшла друга сестра з будинку, зачепилася за дерево, порвала шкарпетки і штани.
Хотіла додому повернутися, а з дерева рій осиний піднявся і давай її жалити.
Розсердилася друга сестра, зрубала дерево, зробила з нього ослін і каже змію:
— Сядь посидь.
Сів змій, зручно йому і спокійно, сіла друга сестра, а з ослону колючка вилізла та так уколола, що хоч кричи.
Порубала друга сестра зі злості ослін і в піч кинула.
Опівночі чує змій — стукає щось, начебто ткацький верстат. Подивився він, а це сьома сестриця шовк тче. Тче, а сама ледь не плаче.
Пригорнув її змій, а вона і каже йому:
— Змію, змію, не обіймай мене, у мене ще кістки не виросли. Візьми снігу — зроби мені з нього вбрання, візьми квітку дикої сливи — зроби мені з неї обличчя, візьми гілки — зроби мені з них кістки. І зроблюся я такою, як була колись.
Так і вчинив змій. Зробилася менша донька ще кращою.
А лиходійку другу сестру змій вигнав, і почали вони з дружиною знову щасливо жити.
