Брати

Корейська казка

В одному селі жив селянин з дружиною; у них було два сини. З роками сини підростали, а батьки старіли. Коли Чан Мо — так звали старшого сина — минуло двадцять років, він одружився.

Як і водиться, старший син не покинув батьків. Він залишився жити з ними, щоб на старості літ батько й мати не знали ніяких турбот. Скоро одружився менший син. Його звали Чан Су. Оселився він на другому кінці села і став обзаводитися своїм господарством. Нелегко йому було. Сяк-так збудував він чібі, дивиться — нічим землю орати. Дістав плуг, та грошей нема, щоб купити бика. Зібрав гроші на бика — поміщику за землю нічим платити.

Та був Чан Су людиною роботящою: виходив у поле раніше інших селян, а додому приходив пізніше за всіх.

Тяжко жилося молодшому брату, та й старшому було нелегко. Адже йому доводилось турбуватись не лише про дружину і дітей: не можна було забувати і про старих батьків. І хоч жили брати упроголодь, і багато було у них турбот, вони були дуже дружними між собою.

Якось восени Чан Мо перелічив свої запаси рису і прийшов до висновку: «Небагато у мене зерна: всього десять мішків рису. А у брата Чан Су ще менше. Треба йому допомогти, але так, щоб він не дізнався про це».

Коли ж стемніло, Чан Мо взяв на плечі мішок найкращого зерна і відніс до оселі Чан Су. По дорозі зустрів якогось чоловіка, але в темряві не розібрав кого. Повернувшись додому, він вирішив ще один мішок віднести меншому братові. Аж бачить, що як було у нього десять мішків зерна, так і залишилось, не зменшилось. Нічого не може зрозуміти Чан Мо, та на роздуми не було часу. Взяв він ще один мішок на плечі і поніс до оселі брата.

На зворотному шляху він знову зустрів чоловіка і знову не розглядів, хто це був: темно було. Повернувся Чан Мо до себе і знову здивувався: як було в нього десять мішків рису, так і залишилося. Що за діло!

«Коли так,— вирішив Чан Мо,— віднесу я брату ще пару мішків».

І він знову попрямував знайомою стежкою на другий кінець села. А в цей час зійшов місяць, освітив стежку, і йти з мішком стало легше.

Коли Чан Мо пройшов половину дороги, побачив, що назустріч йому йде чоловік і також з мішком на плечах. А коли цей чоловік наблизився, Чан Мо пізнав свого молодшого брата Чан Су.

— Куди ти йдеш так пізно?— запитав він.

— А куди ти йдеш в такий пізній час?— запитав Чан Су.

І обидва брати все зрозуміли і весело розсміялись.

Виявилось, що Чан Су також вирішив допомогти братові і поділитись з ним своїм урожаєм. І вони одночасно носили один одному мішки з рисом.

Ось чому рису у Чан Мо не зменшувалось, хоч він уже відніс братові два мішки.

Знову розсміялися брати і міцно обнялися. І хоч мішки з рисом були важкими, та на серці у них було легко. Адже братерська любов і дружба робить легким будь-який тягар.

Джерело: Корейські народні казки: Пер. з рос.— К.: Компас, 1993
Переклад: О. Килимник, І. Килимник

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up