Як чорти загубили срібні й золоті палиці

Корейська казка

Ось що люди розповідають.

В одному селі жив бідний старий чоловік. І була в нього величезна гуля на лівій щоці. Всі над ним тішились із-за цієї гулі, якої він ніяк не міг позбутися.

Одного разу вирішив старий до лісу за хмизом піти. Тільки не пощастило йому цього дня: зовсім небагато знайшов він сушняку. Довелося бідолашному попрямувати в далекий ліс. А в далекому лісі сушняку виявилось ще менше.

Вже темніти почало, а старий ледве невеличку в’язанку зібрав.

Пішов невдаха додому. Не пройшов і половини шляху, як застала його в дорозі ніч.

Захвилювався старий. «Де ж мені ночувати?— подумав він.— Невже надворі, під відкритим небом?»

Тільки-но подумав,— раптом біля стежки з’явилася покинута фанза. Огорожею обнесена, з високими воротами.

«Заночую тут»,— вирішив бідняк і зайшов у двір.

Бачить — двір весь травою поріс. Ніхто, виходить, у цій фанзі не живе.

Зайшов бідняк в хатину, знайшов у далекому кутку ліжко і ліг спати.

Вночі прокинувся старий від сильного шуму. Прислухався, глянув у вікно. Виявилось — це лісові чорти у двір прийшли та гратись почали. У кожного чорта в руці палиця: у кого золота, у кого — срібна. Цими палицями чорти й підняли такий шум. Б’ють, куди заманеться: по воротах, по паркану, по деревах.

Злякався старий — раптом чорти його помітять! Обов’язково поб’ють. І вирішив сам чортів налякати.

Старий любив співати. І мав він такий сильний голос, що як тільки заспіває, то у вікнах будинків папір рветься.

Заспівав що було сили.

«Зараз,— думає,— налякаю чортів своїм голосом».

А чорти прибігли на голос старого, стоять — не ворухнуться. Певно, дуже подобалося їм, як дідуган співає. Так і співав старий до самого ранку. А коли почало світати, відлягло у старого від серця. Побачив він, що чорти у зворотний шлях збираються.

Раптом найбільший чорт поклонився старому і запитав:

— Скажіть, дідусю, звідки у вас такий чудовий голос?

Старий йому відповів:

— Голос мій ховається у моїй гулі на лівій щоці.

Подивився найбільший чорт на інших чортів і попросив:

— Продайте нам, шановний дідусю, гулю. Ми за неї добре заплатимо.

— Беріть,— мовив старий.— Але подаруйте мені ваші палиці — дуже приємно вони стукають.

Зійшло сонце, й чорти відразу ж зникли. А палиці покидали біля порогу. Помацав старий ліву щоку, а гулі немає.

Позабирав він замість хмизу срібні й золоті палиці і пішов до Сеула. Продав він там свою здобич за великі гроші. А грошей було стільки, що прийшлось йому купити коня та навантажити його мішками з монетами.

Іде старий додому, посміхається: і гулі позбувся, і гроші придбав.

В’їхав старий у своє село, всі здивувались: звідки у нього кінь? Почали розпитувати, де це він так розжився. Розповів дід про все, нічого не приховав.

А в селі по сусідству з цим старим жив інший дідуган, дуже багатий. І в нього теж була гуля, ще більша, але на правій щоці. Почув він розповідь бідняка і розсердився: «Не буде так, щоб цей убогий мав грошей більше за мене! Піду до чортів і теж обдурю їх! Ще й гулі позбудуся».

І в той же вечір пішов багач у ліс. Знайшов він там фанзу, про яку розповідав старий бідняк, забрався в неї і почав чекати ночі. І дочекався.

Зібрались опівночі чорти у дворі, підняли неймовірний галас. Б’ють, куди заманеться, своїми золотими і срібними палицями.

Закричав багач що було сили. Співав він нескладно, але так голосно, що з дерев почало сухе гілля на землю падати.

Почули чорти, як почав багач співати.

— Ага,— мовив найбільший чорт,— знову до нас цей старий прийшов, обдурити нас хоче.

Оточили чорти багача, слухають його пісню, посміхаються. А багач від радощів, що обдурить зараз чортів, дере горло, не жаліє.

Замовк він на мить, щоб перевести дух, а великий чорт його і питає:

— Скажи, дідусю, звідки у тебе такий красивий голос?

А старий тільки і чекав цього запитання, відповідає:

— Голос мій ховається в моїй гулі на правій щоці.

Зареготали чорти:

— Ах ти старий брехун! Ти нас вчора вже обдурив, а сьогодні знову хочеш?

Тут найбільший чорт каже:

— Приліпив я твою гулю собі на щоку й думав: от зараз заспіваю! Спробував — нічого не вийшло. Нема в твоїй гулі ніякого голосу. На, забирай її назад!

І з цими словами чорт приліпив багатому дідуганові гулю на ліву щоку.

Тут і сонце встало, чорти завили, загиготіли, заверещали та й зникли разом із срібними та золотими палицями.

А старий багач так до кінця життя і жив з двома величезними гулями на правій і лівій щоці.

Джерело: Корейські народні казки: Пер. з рос.— К.: Компас, 1993
Переклад: О. Килимник, І. Килимник

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up