Семеро братів

Колись, дуже давно, в одному селі жили батько і його семеро синів. Брати були дуже схожі один на одного, і у всіх сімох не було імен. Люди звали їх просто Перший, Другий, Третій, Четвертий, П’ятий, Шостий, Сьомий.

Батько і брати невтомно працювали, але жили дуже бідно. Майже весь урожай з їхнього поля забирав собі Лі Чон Син — власник землі. Цей Лі Чон Син був настільки жадібним, що коли в його коморах з дев’яносто дев’ятьма засіками знаходилося вільне місце, він вигадував привід і відбирав у селян їхній рис.

Розповідають, що якось листопадової ночі, коли в Кореї дмуть холодні вітри і кружляють заметілі, батько сімох братів занедужав від голоду. У ту ніч він покликав сімох своїх синів, наказав їм сісти поруч і промовив:

— Усі роки я жив у бідності і тузі і не дав вам навіть імен. Та й на що ім’я сину простого землероба?! Але ви, сини мої, розумні, і кожен з вас наділений чудесними здібностями. Тому вирішив я дати вам імена: Першому сину — «Далеко, а все чую», Другому — «Високо, а мені низько», Третьому — «Без ключа відчиню», Четвертому — «Гаряче, а мені холодно», П’ятому — «Зрубай — знову відросту», Шостому — «Важко, а мені легко», Сьомому — «Бий — мені не боляче».

Батько помер, і брати зібралися улаштувати похорон, але в будинку не знайшлося ані грошей, ані дрібки рису.

«Як бути?» — думали брати. Весь рис, вирощений ними в поті чола, був зсипаний у поміщицьку комору. І брати вирішили взяти назад рис, віднятий у них поміщиком.

«Високо, а мені низько», «Важко, а мені легко» і «Без ключа відчиню» вирушили до будинку поміщика. Поміщицький будинок . з черепичним, схожим на спину кита дахом оточувала висока стіна. Але «Високо, а мені низько» наліг на цю стіну, і вона перетворилася на низеньку огорожу. Підійшов «Високо, а мені низько» із братами до комори і бачить: замкнена комора на залізний замок. «Без ключа відчиню» торкнувся замка, і той одразу сам відімкнувся. Брати відчинили залізні двері, ввійшли до комори, узяли скільки їм було треба рису, звалили мішки на «Важко, а мені легко» і повернулися додому. Тепер вони могли улаштувати похорон батька.

Минуло кілька днів. Лі Чон Син довідався, що з його комори зник рис, і очі в нього від люті ледь не вилізли на лоба. Розіслав він по всіх селах слуг. Ті почали розпитувати людей, запитали шамана і довідалися нарешті, що рис узяли семеро братів. Але про ці розшуки довідався «Далеко, а все чую». Він залишив удома тільки «Бий — мені не боляче», а сам з іншими братами сховався.

Лі Чон Син увірвався до будинку братів, перевернув усе догори дном, але із сімох братів знайшов тільки одного — «Бий — мені не боляче». Захлинаючись від люті, поміщик наказав його відшмагати. І от «Бий — мені не боляче» почали бити з ранку до вечора, але скільки його не шмагали, йому хоч би що, болю він не відчував і не розповів, куди сховалися брати.

Коли Лі Чон Син зрозумів, що «Бий — мені не боляче» нічого не скаже, він наказав кинути його до темниці, щоб уранці спалити.

Про це довідався «Далеко, а все чую» і надіслав до будинку поміщика «Гаряче, а мені холодно» і «Без ключа відчиню».

Знаючи, що молодшому брату загрожує небезпека, вони крокували дуже швидко і на світанку дійшли до будинку Лі Чон Сина. «Без ключа відчиню» тихо відчинив залізні двері, випустив «Бий — мені не боляче», а замість нього залишив «Гаряче, а мені холодно».

Наступного ранку Лі Чон Син наказав своїм слугам скласти з колод цілу гору, посадити на неї злодія і підпалити дрова. Дрова зайнялися, і незабаром завирувало море вогню.

Коли колоди згоріли і полум’я згасло, усі побачили живого і неушкодженого «Гаряче, а мені холодно». Він стояв серед гарячого вугілля і, весь тремтячи, приказував:

— Ой, який холод!

Лі Чон Син і його слуги дуже здивувались. Вони вирішили наступного ранку скинути «Гаряче, а мені холодно» з високого обриву.

«Далеко, а все чую» довідався про це і цього разу надіслав до будинку Лі Чон Сина «Високо, а мені низько» і «Без ключа відчиню». Замість «Гаряче, а мені холодно» в темниці залишили «Високо, а мені низько».

Наступного дня Лі Чон Син наказав слугам скинути злодія в прірву, глибина якої становила десятки кіл[1]. Ті штовхнули його, але «Високо, а мені низько» ступнув — і спокійно зійшов униз з обриву. Побачили це Лі Чон Син і його слуги, і з переляку тіла в них вкрилися гусячою шкірою, а обличчя зробилися блідими, немов аркуші білого паперу.

Замислив тоді Лі Чон Син зігнати назавтра людей і привселюдно відрубати «Високо, а мені низько» голову. Але брати, довідавшись про це, анітрохи не злякалися. Замість «Високо, а мені низько» вони залишили в темниці «Зрубай — знову відросту».

Уранці Лі Чон Син почав вихвалятися перед людьми:

— Гей, дивіться гарненько! Цей злодій учинив нечувану крадіжку, і я зараз відрубаю йому голову.

«Зрубай — знову відросту» відрубали голову, але на тулубі його негайно ж виросла нова голова, а до відсіченої голови приріс новий тулуб. Замість одного «Зрубай — знову відросту» стало двоє, а з двох — четверо, з чотирьох — восьмеро. Незабаром незліченні «Зрубай — знову відросту» з криком накинулися на Лі Чон Сина і його слуг, вихопили в них мечі і, наче траву, скосили їм голови.

Розправившись із жорстоким і жадібним Лі Чон Сином і його слугами, брати відчинили двері поміщицької комори і розділили весь рис між селянами. Відтоді семеро братів почали жити мирно, щасливо і в достатку.