Дочки бідняка

Кримськотатарська казка

В одного бідняка було три дочки, й усі три дуже вродливі. Одна гарно ткала, друга — шила красиві наряди, а третя була майстринею на всілякі вигадки. Тільки й багатства в бідняка, що старенька хатина, триніжок з домашнього вогнища та порожня скриня. Тому й обминали женихи оселю бідняка. Що візьмеш з чоловіка, який неспроможний справити й весілля дочці.

Довго міркував бідняк, як йому заробити грошей і справити дочкам весілля. Думав-гадав і вирішив взяти у бая в оренду землю, посіяти пшеницю. І якщо пшениця вродить — продати урожай і на уторговані гроші видати дочок заміж.

Прийшов бідняк до бая і розказав йому про свій намір. Бай був дуже жадливий і хитрий. Він уже давно запримітив дочок бідняка. Дуже вже йому хотілося задарма дістати і клапоть землі, на якому стояла хатина бідняка, і трьох красунь-майстринь… Вислухав бай бідняка та й каже:

— Я згоден дати тобі землю, коня, плуг і зерно для сівби. За усе це ти віддаси мені половину врожаю, але якщо пшениця не вродить — ти віддаси мені свою хату, а сам з дочками підеш до мене у найми.

Як не упирався бідняк, але довелося погодитися з умовами бая. Викликав бай муллу, скріпив угоду молитвою і відвів бідняку клаптик найгіршої землі, на якій не тільки пшениця, а й трава в посушливі роки не росла.

Почав бідняк орати землю, а вона затверділа, як камінь, плуг ледве шкрябає зверху. Цілісінький день працював бідняк не покладаючи рук, а увечері не витримав, сів на горбик, заплакав і звернувся до Бога: «Господи, якщо ти бачиш мої страждання, якщо ти чуєш мій голос, допоможи мені, моїм дочкам, і ми вік будемо славити твоє ім’я». Сказав він так, підвівся, пройшовся наостанок плугом по горбку, а під ним була глибока яма, на дні якої лежав глечик, повний золота.

Виліз бідняк із ями і заквапився додому, притискаючи до грудей глечик. Дорогою йому трапився мулла, і бідняк розповів йому про свою вдалу знахідку і замовив молитву на знак подяки. Не встиг бідняк прийти додому, як примчав бай і силоміць вирвав у цього з рук глечик:

— Яке ти маєш право привласнювати собі багатство, що лежить у моїй землі?! Хочеш, щоб я подав на тебе до суду і запроторив до в’язниці?..

Нічого не відповів бідняк баю, навіть не став з ним сперечатися. Залишившись наодинці з дочками, розповів їм усе і, як доказ, показав єдину золоту монету, затиснуту в кулаці. Найменша дочка й каже батькові:

— Не журіться, тату, я придумаю, як помститися жадібному баю.

Минуло небагато часу, і по селу пішли чутки, що до моря на лікування їдуть дочки іранського шаха, що дівчата — одна гарніша за іншу, і що вони обов’язково проїдуть через село. Почув про це бай і вирішив будь-що запросити до себе в гості відомих красунь, аби чутки про його гостинність долинули до вух самого шаха.

Наступного дня, увечері, біля будинку бая зупинився просторий фаетон, з якого вийшли три багато вбрані дівчини. Бай вибіг їм назустріч і низько поклонився. Найменша дівчина й каже:

— Шановний жителю села, ми — дочки іранського шаха, випередили наш караван, який прибуде сюди завтра вранці. Нам хотілося б орендувати або купити гарний будинок, щоб було де переночувати…

— О ваші високості! — упав на коліна бай. — Мій дім до ваших послуг. Для мене буде високою честю зробити послугу для прекрасних дочок іранського шаха.

Дівчата увійшли в дім і відрекомендувалися господарю:

— Мене звати вашою мовою «Така, як я», — сказала найстарша дочка.

— Мене звати вашою мовою «Та, що гірша від мене», — сказала середульша.

— Мене звати вашою мовою «Де ми будемо танцювати», — сказала найменша.

Бай приготував для дівчат багату вечерю і сам почав їм прислуговувати.

Старша дочка й каже:

— За дорученням нашого батька, іранського шаха, ми повинні взнати ім’я людини у вашому краю, якій найбільше поталанило. І якщо така людина знайдеться, на неї очікує подарунок від самого шаха і гаманець з тисячею золотих динарів.

Як тільки-но бай почув ці слова, він розхвилювався і сказав:

— О ваші високості! Мабуть, сам Бог направив ваш фаетон до воріт мого дому! Два тижні тому я викопав на своїй землі глечик із золотом і вважаю, що мені найбільш поталанило в нашому краю!

Дівчата здивовано перезирнулись, і бай, відчувши, що вони йому не вірять, кинувся до сусідньої кімнати, виніс глек і поставив його перед дівчатами.

— Виходить, ви і є той чоловік, який буде удостоєний подарунка від самого шаха і одержить гаманець з тисячею золотих динарів, — сказала найстарша дочка.

Усю ніч пригощав бай знатних гостей. Він і не помітив, як найменша дочка підсипала йому в напій снодійного. Бай заснув мертвим сном, а дівчата зав’язали у вузол батьків скарб, приготувалися вийти, і тут найменша дочка помітила на полиці коробочку, в якій лежала бритва для гоління. Дівчина дістала її з коробочки і зі словами: «Я хочу залишити пам’ять цьому гостинному господареві…» — відрізала йому півбороди.

— Я також не хочу залишатися перед ним в боргу, — сказала середня і поголила баю вуса з одного боку.

— Хіба я менше в боргу перед ним, ніж ви? — сказала найстарша і, взявши з рук середульшої гостру бритву, поголила баю півголови.

Дівчата поклали на місце коробочку з бритвою і, сміючись, вийшли з дому, сіли у фаетон і поїхали, помахавши на прощання слугам.

Бай прокинувся, протер очі, дивиться, а від гостей і сліду нема. На столі стоїть красивий глек, а поряд гаманець, набитий монетами.

Бай тремтячими руками взяв глек і висипав з нього суху землю. Розв’язав гаманець, а там лежали кінські каштани… Бай вибіг надвір і схопив за плечі слугу:

— Куди поділася така, як ми?

— Такої, як ви… я в житті не бачив, — пробелькотів сторопілий слуга, зі страхом позираючи на бая.

— А та, котра гірше від мене?! — не вгавав бай.

— Гірше від вас навряд чи є хтось на білому світі, — відповів слуга.

Збіглися усі слуги і з острахом дивляться на бая. А той не вгамовується:

— Де, де ми будемо танцювати?! Де, я вас запитую!

— Де хочете, — відповідають слуги, — зараз ми покличемо музикантів…

— Не потрібні мені музиканти! — заревів бай. — Ловіть їх! Ловіть, я вам наказую!

— Кого ловити? — запитують сторопілі слуги.

— Ловіть таку, як я! Ловіть ту, що гірша від мене!

Слуги вирішили, що їхній господар збожеволів, і заперли його в комірчині. Той не вгамовується:

— Де, де ми будемо танцювати?

Прийшла дружина бая, глянула на нього і розвела руками:

— У такому вигляді ви ще збираєтесь танцювати? Справді збожеволів, — підтвердила вона догадку слуг і наказала не випускати чоловіка з комірчини.

Подейкують, що бай і досі сидить у комірчині і кричить:

— Ловіть таку, як я! Ловіть ту, котра гірша від мене!

Відтоді його прозвали «Божевільним баєм». А щодо бідняка, то той залишив свою хатину родичам, а сам з дочками перебрався в далеке село, де купив собі будинок, повидавав дочок заміж і доглядає внуків. Кажуть, він любить повторювати: «Ніколи не відбирай у людини те, що їй подарував Господь Бог…»


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up